Автобіографічні мотиви романів Чарльза Діккенса: «Пригоди Олівера Твіста», «Великі сподівання». Англійський реалістичний роман. Зарубіжна література 19 — початку 20 століття
Роман «Пригоди Олівера Твіста» — це перший «роман — виховання» і в той же час авантюрно-пригодницький роман, де головна тема — показ самотності дитини у несправедливому світі.
Головний герой — безрідний сирота і вихованець робітничого дому, на долю якого випало дуже багато випробувань. Мати його під час пологів померла. Спочатку п’яний лікар та доглядачка залишили на ніч новонароджене дитя у холодній кімнаті, потім на ньому випробували свою «систему» місіс Май, відома тим, що з кожних 10 її вихованців виживало лише двоє. У робітничому домі діти здичавіли від голоду, були жертвами системи віроломства й облуди. Ласкаве слово чи погляд не зігріли дитинства Олівера, зате палиця парафіяльного сторожа Бамбула часто гуляла на плечах 9-річної дитини, яка виглядала на 6 років. На кожному етапі життя Олівера, до зустрічі з містером Браунлоу, його використовували як засіб наживи. Хлопця обкрадали, змушували працювати, годуючи стравами, що «ними погребував би й собака», змушували чинити злочини чи бути їх співучасником. Зведений брат Монкс (Едуард Ліфорд) ненавидів Олівера і чужими руками штовхає його до в’язниці у гонитві за спадщиною. Зажерливість і жадоба до грошей керували вчинками Монкса та його матері.
Олівер пройшов через поневіряння та приниження, в яких мав зробити вибір між добром і злом, знайти свій шлях у житті. У цьому чутливому й м’якосердому хлопчикові жила могутня сила нескореного духу, яка врятувала його від смерті у робітному домі. Олівер чи не єдиний, хто бунтував, твердо відстоюючи право мати повноцінний обід. Остаточно до свідомого вибору між добром і злом він дійшов у притоні Федіна, звідки пробував втекти. Містер Браунлоу та родина Мейлі допомогли хлопчині: урятували його від злочинців, повернули сироті ім’я та спадщину. Злидні не озлобили Олівера. Він пробачив братові всі його підступні дії і щедро поділився спадщиною. Він переповнений почуттями щирої вдячності до своїх рятівників. В цілому, можна сказати, що образ Олівера не лише сентиментальний, а й ідеалізований: світ зла не заплямував чистоту його душі.
Героєві роману пощастило. На своєму життєвому шляху він зустрів співчутливих людей, які допомогли. Своєю довірливістю вони підтримали в очах дитини впевненість у тому, що, незважаючи на соціальний стан, людина може бути щасливою, повірили у його сили. З вище зазначеного можна зробити висновок, що образ Олівера ідеальний. Його характер не змінився протягом роману: він не потрапив під вплив обставин, навіть перебуваючи серед шахраїв. Таким чином, соціальні конфлікти у романі поступилися місцем ідилічному щасливому завершенню. Щирість, жаль до людей, намір жертвувати собою задля них — це якості, заради яких тільки й варто жити. Вони є або їх немає, незалежно від того, на якій соціальній сходинці перебуває людина. Але без них життя втрачає сенс.
Цікавою і вагомою є авторська думка у фіналі роману про людське щастя: «Без глибокої любові, доброти сердечної та вдячності до того, чий закон — милосердя» Роман має щасливий кінець, за що авторові докоряли і за життя, а особливо після смерті. Але відповідний фінал — це одна із рис філософії письменника. Він вважав, що література має велике виховне значення, впливає на свідомість, а щасливий фінал стверджує оптимізм, радощі життя, гармонію, дає надію на те, що людина ніколи не буде самотньою.
Відтак, у романі було відображено християнські погляди письменника: він вірив у переможну силу добра. Добро і зло — два композиційні центри у романі. Добро у романі постало піднесено ідеальним, тоді як зло — хиже, маніакальне і не має раціонального пояснення. Добро обов’язково мусить перемогти — ось надія, яка живить уяву письменника.
Тема дитинства у творчості Чарльза Діккенса розкрила гуманістичне спрямування таланту письменника, утвердила добро і справедливість, засудила байдужість суспільства у ставленні до дітей-сиріт. У висвітленні долі дитини — сироти у романі «Пригоди Олівера Твіста» намітилися й провідні ознаки творчого методу митця:
- Детальна увага до моральної проблематики.
- Повчальний зміст твору.
- Уміння засобами сатири та іронії показати складні перипетії долі маленького героя.
- Гуманізм у ставленні до простої людини.
Діккенс — великий мрійник, романтик і в житті, і у творчості. Він вірив, що за допомогою проповіді добра, правди і краси можна зробити світ кращим. Віра у маленьку людину ще раз переконливо засвідчила великий гуманізм автора.
У романі «Великі сподівання» Діккенс розповів історію життя і краху надій молодої людини — Філіпа Пірріпа, якого в дитинстві прозвали «Піпом». Гроші, забарвлені кров’ю і пов’язані зі злочином, як переконався Піп, не могли принести щастя. Крах надій обґрунтований автором глибоко. Справа не лише в тому, що таємним заступником Піпа став втікач — каторжанин Мегвіч. Причини нещасть і розчарувань героя пов’язані з усім способом життя «квітучої доброї Англії». Письменник висміював офіційний оптимізм.
Життя зіштовхнуло Піпа з несправедливістю та горем. Намагаючись стати «справжнім джентльменом» і проникнути у світ джентльменів, Піп переконався у зв’язку цього світу зі світом злочинців. Товариство джентльменів, серед яких опинився Піп, усі ці Компесони, Драмли, Покети, — злочинне й антигуманне за своєю суттю товариство. Воно калічило людей, ламало їхні долі. Так сталося з Мегвічем. Гроші не принесли щастя Стеллі.
Проблематика роману «Великі сподівання» багато в чому близька роману «Наш спільний друг»: виявлення справжніх цінностей життя, співвіднесених із «цінностями» жаданими — багатством, вельможністю, становищем у суспільстві. Загальний тон роману сумний. Але віру в людей Діккенс зберіг до кінця життя.
Морально-естетичний ідеал Діккенса втілений в образах звичайних людей — сільського коваля Джо Гарджері, Бідді, Герберта Покета. Життя і погляди Джо — це своєрідна життєва програма, яку проповідував Діккенс. Джо вбачає смисл життя у праці, яка приносила йому радість; він був переконаний, що тільки правдою можна досягти свого, а «кривдою ніколи нічого не досягнеш»; він хотів бути самим собою, бути вірним своїм переконанням і мріяв про єднання всіх простих людей: «…воно, мабуть, і краще було б, якби звичайні люди, тобто хто простий і бідний, так би й трималися один одного». Улюблені герої Діккенса знайшли щастя в сімейному затишку та мирній праці. Але чи вірив сам Діккенс у ті роки у можливість такого ідилічного щастя? Глибоким сумом охоплені сторінки «Великих сподівань», тиха печаль визначила тональність заключних сторінок роману.
Автобіографічні мотиви романів Чарльза Діккенса: «Пригоди Олівера Твіста», «Великі сподівання». Англійський реалістичний роман. Зарубіжна література 19 — початку 20 століття
Повернутись на сторінку Англійський реалістичний роман. Чарльз Діккенс
Повернутись на сторінку Зарубіжна література 19 — початку 20 століття