Аксіологія (грец. axios — цінний і logos — слово, вчення) етнополітична (грец. ethos — плем’я, народ і politike — державна діяльність) — вчення про цінності етнонаціонального буття, аксіоми і постулати, із яких логічно виводяться положення теорії. Етнополітична аксіологія є важливою складовою структури філософсько-соціологічних концепцій неокантіансько-веберівської, феноменологічно-інтернаціоналістської і позитивістськи-сцієнтистської орієнтацій. У соціології розроблення проблематики етнополітичної аксіології започаткував М. Вебер. Аксіологічний підхід до аналізу етнополітики виник під впливом праць німецьких філософів і культурологів кінця ХVIII — початку XIX ст., коли поняття «культура» ототожнювалося передусім з духовною культурою. Еволюція людства, з точки зору аксіології, визначалася тим, як і в яких формах еволюціонізували релігійні, моральні, правові, філософські і політичні норми суспільства, його естетичні погляди і цінності. Етнонаціональна палітра суспільного розвитку засвідчує, що національно-етнічне є індивідуальним буттям людства, вічною онтологічною основою та вічною ціннісною метою (М. Бердяєв).
Національними культурними цінностями, за визначенням ЮНЕСКО, можна вважати символічні взаємовідносини, які є основою існування кожної окремої етнічної групи. М. Бердяєв відзначав, що визначення цінностей і встановлення їх ієрархії є трансцендентальною функцією свідомості. Тому цінність — це фіксація значення того чи іншого явища для особистості. Вона є фундаментальною нормою, яка формує ціннісні орієнтації людини, тобто дає їй змогу обирати позицію і лінію поведінки в контексті етнонаціонального буття. Т. Парсонс трактував цінності як уявлення про бажане, як регулятори людської стабільності та інтеграції систем суспільства різних рівнів — від малих груп до суспільства загалом. Національні цінності в процесі етнонаціонального буття акумулюють потреби, інтереси, емоційні переживання суб’єкта. Отже, основною функцією системи цінностей є соціальна, тобто слугувати основою вибору дій та інтеграції соціальних і національних систем. Етнополітична аксіологія є сукупністю цінностей, що є соціальнозначущими орієнтирами діяльності суб’єктів і об’єктів в контексті етнонаціонального буття, осередком духовного життя суспільства. У філософії цінностей, яка в ХХ ст. виокремилася у самостійний напрям філософської думки (аксіологію), обґрунтовано величезне значення цінностей, ціннісних оцінок, орієнтацій для світогляду, визнано їх сенсом буття. Національні цінності і соціальні норми як соціальні регулятори взаємопов’язані: чим повніше соціальні норми відповідають національним цінностям, тим ефективніше вони виконують регулятивну функцію, впливаючи на свідомість і поведінку особистості. Етнополітична аксіологія як система цінностей суспільства набуває форми взаємопов’язаної і взаємозумовленої сукупності певних моральних норм, за допомогою яких регулюються відносини всередині суспільства, підтримується його стійке існування і забезпечується безпека. До базових загальнолюдських цінностей належать цінності добра (блага), свободи, користі, істини, правди, творчості, краси, віри, справедливості. Чіткої структури та вичерпного переліку цінностей як колективної волі (народу, нації, суспільної групи) не існує тому, що різні соціальні групи, навіть у межах однієї нації, мають різні ціннісні орієнтири та пріоритети. Тому домінуючі в суспільстві цінності є сукупним результатом суперництва та компромісу між соціальними та національними групами. Вищі цінності як місткі емоційно-образні узагальнення провідних соціокультурних орієнтацій визначають усі сфери життя, сенс існування людства. Етнополітична аксіологія досліджує взаємозв’язки етичних, естетичних, релігійних, національних та ін. цінностей між собою, з соціальними і культурними факторами, структурою особистості. Метою етнополітичної аксіології є встановлення, як виникають цінності в загальній структурі буття і як вони збігаються з реальністю. Етнополітична аксіологія вивчає вселюдські, індивідуальні і національні цінності, які формуються на основі суспільної практики, індивідуальної діяльності і в межах конкретних історичних відносин та форм спілкування людей. Якісним виміром цінностей є своєрідність їх історичних національних форм, форм суспільної свідомості та діяльності індивідуальних соціальних й етнічних груп у їх предметно-практичному й духовному опануванні об’єктивної дійсності. Етнополітична аксіологія ґрунтується на таких головних положеннях: цінності й інтереси кожної людини, родини, страти, етносу, нації, людства є однаково важливими і мають бути збалансованими, а в ідеалі — гармонізованими; цінності культури пов’язані між собою в єдине гармонійне ціле, нормативно-ціннісну реальність, всередині якої людина живе як духовна істота; етнічна культура розглядається як генеральний простір людської життєдіяльності, що сприяє формуванню ідентичності людини і суспільства.