Александер (Alexander) Джеффрі (нар. 1945) — американський соціолог, один із засновників неофункціоналізму. Досліджує проблеми соціальних дій та соціального порядку, намагаючись уникнути шаблонності мислення, розробити нові підходи до вирішення цих питань. Наприкінці 60-х — на початку 70-х ХХ ст. Александера Джеффрі приваблювали ліворадикальні марксистські ідеї. Будучи студентом Гарвардського коледжу, а потім Каліфорнійського університету в Берклі, він брав участь у студентських акціях протесту. Згодом Александер Джеффрі змінив свої погляди, почав ґрунтовно займатися класичною і сучасною теорією соціології. На його наукову роботу помітно вплинули ідеї Р. Белла та Н. Смелзера. У праці «Теоретична логіка у соціології» (1982—1983) Александер Джеффрі доводить, що Дюркгейм і Вебер створили розгорнуті теорії культури, на відміну від Маркса, який цим знехтував, а Вебер фактично створив перший соціологічний синтез. Александер Джеффрі дійшов висновку, що науковий доробок Парсонса слід розглядати як сучасну спробу синтезу, а не теорію функціоналістського ґатунку. У праці «Двадцять лекцій: соціологічна теорія після Другої світової війни» (1987) Александер Джеффрі стверджував, що розмежування між теоріями конфлікту і порядку, мікро- та макропідходами, структурними та культурними поглядами, на яких наполягає постпарсонівська соціологія, не є плідними. Ці класифікації заважають аналізу основних соціальних процесів, які завжди взаємопов’язані. Александер Джеффрі вважав, що слід повернутися до ідей Парсонса та до ранньої класики. На його думку, пов’язані із структурним функціоналізмом проблеми (у т. ч. «антиіндивідуалізм», «антагонізм до змін», «консерватизм», «ідеалізм», «емпіричний нахил») покликаний розв’язати неофункціоналізм. Александер Джеффрі, розвиваючи теорію в постпарсонівському напрямі, намагався розширити межі класичної та сучасної теорії. У праці «Дія та її оточення» (1987), яку Александер Джеффрі вважав найважливішою зі своїх теоретичних робіт, він виклав принципи нового об’єднання мікро- і макрозв’язків. Започаткував розроблення нової теорії культури, на основі аналізу символічних кодів та значень, які різними способами пронизують соціальну структуру.
Знайомство з працями К. Джитца переконало Александера Джеффрі у тому, що традиційні підходи до культури мають дещо обмежений характер. На підхід Александера Джеффрі до проблем культури значно вплинули ідеї семіотики, герменевтики, постструктуралістська думка і несоціологічні теорії. Вважав, що необхідність теоретичного синтезу зумовлена подіями світового рівня. Зокрема, посткомуністичні суспільства потребують розроблення моделей, які допоможуть зрозуміти складні, різноманітні процеси становлення демократії. Згодом Александер Джеффрі досліджував проблеми громадянського суспільства, трактуючи його як сферу інтеракції інститутів і солідарності, яка підтримує життя суспільств поза економікою та державою. На думку Александера Джеффрі, громадянське суспільство містить індивідуальний волюнтаризм і колективну солідарність. Його погляд на громадянське суспільство розширює межі неофункціоналізму.