Альтерглобалізм (лат. аlterno — змінюю і новолат. globus — куля) — 1) масовий рух противників нинішньої американоцентричної моделі глобалізації, представники якого виступають за посилення соціальної та демократичної спрямованості глобального устрою; 2) ідеологічні засади альтерглобалістського руху. Російський економіст, один із лідерів альтерглобалістів О. Бузгалін визначив альтерглобалістський рух як «позитивну альтернативу відчуженню», маючи на увазі створення нових моделей соціальної організації, альтернативних тим, що притаманні існуючому світовому порядку й породжують відчуження. Альтерглобалізм передбачає не відмову від глобалізації, а усунення сучасних корпоративно-капіталістичних обмежень, збереження розмаїття культур, господарчих укладів і способів життя, заперечення всіх форм гегемонії та відчуження, зокрема глобальної гегемонії корпоративного капіталу. Ідеологи альтерглобалізма вважають його інституційним та ідеологічним виявом глобалізації праці як реакції на глобалізацію капіталу. Вони висувають гасла вирівнювання заробітної платні працівників схожих кваліфікацій в усіх країнах світу, реалізації та розширення міжнародно визнаних стандартів соціального захисту і охорони праці, розвитку форм співучасті найманих працівників в управлінні підприємствами і галузями економіки, міжнародної експертизи національного законодавства про працю з можливістю запровадження санкцій проти тих країн і корпорацій, які порушують права працівників. Їхніми вимогами є демократичне, засноване на «міжнародній солідарності трудящих», розв’язання проблеми міграції робочої сили, необхідність радикальної демократизації міжнародних регулюючих органів та підтримка «глобалізації знизу». Альтерглобалізм стає реальною силою, опозиційною інтеркратії як правлячому класу глобалізму. Альтерглобалістські настрої слід відрізняти від глобалофобії як критичного сприйняття глобалізації як такої. Альтерглобалізм зародився тоді, коли формувалась економічна система глобалізму. Появу альтерглобалізма співвідносять з виникненням у 70-ті ХХ ст. концепції нового міжнародного економічного порядку (НМЕП). Основною її тезою було положення про історичну відповідальність країн світового центру за відсталість світової периферії, яку пропонувалося подолати через відміну нееквівалентного обміну та дискримінаційних економічних і фінансових механізмів. Навколо концепції НМЕП об’єдналися суб’єкти, до яких належить «Група 77 країн, що розвиваються», мережа громадських об’єднань і рухів, відомих як антиглобалісти, хоча вони не заперечують об’єктивність глобалізаційного процесу. У 70—80-ті провідну роль у альтерглобалізмі відігравали держави, а натепер нова конфігурація співвідношення сил у світі, а також зростання внутрішніх суперечностей призвели до того, що у 90-ті на перший план вийшли громадські об’єднання і рухи. Вважають, що першим організованим виступом противників глобалізму були демонстрації в Мексиці з приводу вступу в силу угоди про створення НАФТА 1 січня 1994. Наступним імпульсом для розгортання антиглобалістського (альтерглобалістського) руху стала публікація в 1997 результатів багаторічних переговорів у межах ОЕСР щодо багатосторонньої угоди про захист іноземних інвестицій, сприйнятих як поступки країн-членів ОЭСР транснаціональним корпораціям.
Основними цілями альтерглобалістського руху є: у середньостроковому терміні — анулювання або реорганізація і демократизація нинішніх наднаціональних структур (ВТО, МВФ, Всесвітній банк), забезпечення прозорості в їх діяльності; у довгостроковому терміні — розроблення альтернативних демократичних механізмів прийняття рішень з міжнародних проблем, усунення соціальних, економічних, екологічних диспропорцій між державами. Альтерглобалістські організації підтримують ідеї списання боргів країн, що розвиваються, і постсоціалістичних країн, вироблення нових правил міжнародного кредитування насамперед з метою заборонити такі умови кредитування, які обмежують державний суверенітет, зокрема право народу самостійно обирати економічну систему і політичний курс. Пропонується замінити МВФ і Всесвітній банк системою регіональних банків, діючих на демократичній основі і однаково підзвітних всім державам-учасницям; наголошується на відокремленні суспільних інтересів від приватних: суспільні грошові ресурси мають витрачатися лише на громадські, соціалізовані проекти; розвивається ідея транснаціоналізації суспільного сектору господарства. Зокрема, пропонується створити мережу регіональних і транснаціональних агенцій розвитку, які здійснювали б під демократичним контролем широкомасштабні соціально-економічні проекти в інтересах більшості. Ставляться питання про забезпечення процедур демократичного формування інститутів, що визначатимуть основні параметри міжнародної взаємодії у соціально-економічній сфері, вироблення на максимально демократичній основі нормативів, які обмежували б діяльність глобальних корпорацій; запровадження єдиних глобальних екологічних норм, міжнародного регулювання соціальних відносин (заборона примусової праці, дискримінації працівників, подвійної експлуатації іммігрантів тощо); висловлюються вимоги розпуску воєнних блоків за одночасного збільшення ролі міжнародних сил безпеки, наприклад на основі сил ООН. Прихильники руху вважають, що міжнародні норми можуть мати пріоритет над національними лише за умов їх ратифікації демократичними інститутами окремих держав. Організованість альтерглобалістського руху зростає. У січні 2001 у м. Порто-Алегро (Бразилія) активісти альтерглобалізму провели Всесвітній соціальний форум, що проходив під гаслом «Проти неолібералізму». На другому Всесвітньому соціальному форумі (взяло участь 4909 організацій з 123 країн) особливу увагу було приділено проблемі координації міжнародного руху за «глобалізацію знизу». У листопаді 2002 відбувся перший Європейський соціальний форум у Флоренції, в якому взяли участь представники 426 організацій і рухів. Форуми проводяться щорічно, активно діють міжнародна коаліція «Ювіпест — 200», організація АТТАС (створена у Франції). Альтерглобалістський рух, будучи певною глобальною соціальною мережею, відрізняється гнучкістю, відкритістю, демократичністю, швидкістю створення і розпаду структур, їх другорядністю відносно змісту діяльності, некомерційною спрямованістю останньої. Однак ці принципи стикаються з соціально-економічною нерівністю прихильників альтерглобалізму, що створює певне напруження усередині його та зумовлює відсторонення від участі в альтерглобалістських заходах незаможних верств слаборозвинутих країн. Альтерглобалізм є подвійним феноменом, в якому містяться як системні, так і антисистемні елементи. Перші підтримують глобальну демократію, об’єднують прибічників зміни неоліберальної моделі глобалізації та упередження неототалітарних тенденцій в розвитку політичної системи мондіалізму, які прагнуть спрямувати розвиток глобалізації у напрямі, що відповідатиме інтересам світової більшості. Другі наполягають на радикальній відмові від глобального капіталізму, його політичної інфраструктури у вигляді інститутів і цінностей глобалізму і мондіалізму; вимагають відміни приватної власності на знання, розвитку засобів їх використання, доступної для всіх комп’ютеризації, загальнодоступної безкоштовної освіти. Успіх альтерглобалізму можливий лише за умов об’єднання світового громадського руху за глобальну демократію і держав, що стали жертвами неоліберальної глобалізації та позбавлені можливості подолати відсталість. Для цього необхідні скоординована політика самозахисту від гегемонізму, відкритий діалог культур, формування інтернаціональних союзів, заснованих на новому типі міжнародного співробітництва країн з різним рівнем розвитку, співробітництво держав периферії та антигегемоністських сил у постіндустріальному світі. Основним чинником успіху альтерглобалізму може стати готовність держав з великим культурним, індустріальним і силовим потенціалом взяти на себе роль лідера альтерглобалізму і сприяти відновленню рівноваги у світі.