Аналіз повісті Т. А. Гофмана «Малюк Цахес на прізвисько Циннобер»
Моральний сенс історії злету та падіння Цахеса
Цахес — син бідної селянки, надзвичайно потворний «виродок», «страховисько», його «можна було цілком сприйняти за химерно скручений цурпалок дерева», він «на своїх ногах-шпичках ні стояти, ні ходити не може і тільки вурчить та нявкає, немов кошеня». Добра фея Рожа-Гожа розчесала кучері Цахеса чарівним гребінцем, і він став на ноги, почав ходити. Розчісуючи Цахеса, фея зробила на його голові червону смугу, нагородивши «дивним таємничим даром, завдяки якому все, що хтось доброго подумає, скаже чи зробить у його присутності, йтиме на його рахунок». Три червоні волосини стали джерелом цахесових чар: усі чужі здобутки приписувалися йому, всі його вади — іншим, і лише дехто бачив правду.
Цахеса взяв до себе пастор, який виховав малюка та віддав до університету, після чого «виродок» почав швидко просуватися по службі й досяг посади першого міністра двору князя, ставши Циннобером. Князь нагороджує його спеціально виготовленим для нього орденом. (Аналіз повісті Т. А. Гофмана «Малюк Цахес на прізвисько Циннобер»)
Художній світ розпадається на два: звичайний, де малюк виглядає потворним і безсилим, і той, де Цахес стає поважним міністром князя. Сам герой не помічає першого світу. Не помічають його й ті, хто йому допомагає просуватися по службі. Це високоосвічений філістер професор Мош Терпін, який «всю природу помістив у підручник, завдяки чому міг маніпулювати нею з усіма зручностями, як із ящика дістати відповідь на будь-яке питання», а домігшись високої посади, піддав «цензурі та ревізії сонячні та місячні затемнення». Цахесу допомагають набрати силу сановники й міністри, нарешті, сам володар карликового князівства, князь Варсануф — достойний спадкоємець знаменитого Пафнуциуса, що звелів колись викорінити поезію, бо за допомогою неї запроваджуються «несумісні з суспільним порядком звички».
Гофман пише про це насмішкувато, їдко. Возвеличенню Циннобера сприяють перш за все можновладці, вони дають йому реальну силу. Гофман писав в епоху політичної реакції, яка установилася на більшій частині Європи після наполеонівських війн. Особливо відчутною вона була у відсталій, феодально-монархічній, роздрібненій на князівства Німеччині. Письменник бачив жалюгідність карликових монархів, схожих на Варсануфа, духовне убозтво дворянства, чиновників, буржуа. Він на собі відчув ворожість суспільства, де влада належить цинноберам.
Потворний Цахес не викликає співчуття й жалю, бо надто багато зла приносить іншим. Достойні люди виявляються незаслужено ображеними або осоромленими, терплять крах у кар’єрі або в коханні. Талановитий музикант Сбіока переживає приниження, коли «знавіснілі люди» кинулися дякувати Цинноберові за чарівну музику, яку насправді написав Сбіока. Посаду таємного експедитора віддали не Пульхеру, який мав музичні праці й добре відповідав на екзамені, а Цинноберові, хоча той мовчав та тільки «рохкав і квакав якусь нісенітницю». Цахес також привласнив доповіді талановитого юнака і став таємним радником князя.
Але жалюгідність Цахеса розкривається, коли були знищені чари феї і Бальтазар вирвав з голови малюка три чарівні волосинки. Усі раптом побачили карлика таким, яким він був. Ним грали, як м’ячем, його жбурляли ногами. У дикій злобі й відчаї втік він до свого розкішного палацу. Коли ж туди вдерся розлючений натовп, що втратив повагу до свого міністра, Циннобер помер від жаху.
Історія маленького Цахеса — це гостра соціальна й політична сатира, спрямована проти малих і великих деспотів, які піднеслися за допомогою несправедливості, обману, насильства, підлості. Соціальний устрій, при якому злі нікчеми можуть паразитувати на праці інших людей, вирішувати їхні долі, видається письменникові безумним. Гофман попереджує реальних цинноберів про те, що їхня кар’єра скінчиться трагічно.
Протистояння героя-«ентузіаста» філістерському світові в повісті-казці «Крихітка Цахес…»
Дисгармонія світу знаходить у творчості Гофмана своє відображення: в усіх його творах переплітаються, стикаються найрізноманітніші контрастні образи. Одне з улюблених протиставлень, що кожного разу повторюється,— це ентузіаст та обиватель, філістер. Ентузіаст — визначення, що належить Гофману, але сам образ має традицію в романтизмі, яка і була ним сприйнята. Естетичне сприйняття романтики проголошували незмінним і вічним уособленням усього величного і прекрасного в житті, вищим критерієм реальності. Образ художника постійно збагачується, він протиставляється світу як ентузіаст, безкорисливий служитель ідеалам краси, справедливості та гармонії, як геніальний дух, який бачить світ з усіма його потворними явищами з якоїсь вищої, одному йому притаманної точки зору. (Аналіз повісті Т. А. Гофмана «Малюк Цахес на прізвисько Циннобер»)
У повісті «Крихітка Цахес…» героєм-ентузіастом є студент Бальтазар. Він втілює творче начало і протистоїть не лише Цинноберові, а й професору Мошу Терпіну. На відміну від інших студентів, які носили «довгі, широченні штани… короткі дитячі каптанчики» і мали чудернацький вигляд, Бальтазар був одягнений просто, «на давньонімецький зразок», та мав «жвавий і ясний розум», котрий дозволяв йому так тісно спілкуватися з Природою, що він відчував навіть «далеку небесну блакить» і переймався «чудовими мріями з якогось далекого світу, повного блаженної радості». Цей романтик цікавиться «високими істинами світу», а тому помічає, що «дивний дух… таємничими словами розмовляє з кущами, з деревами, з хвилями лісового потічка».
Життя західноєвропейських країн все більше входило в буржуазну колію. Усе менше залишалося надій на можливість нових змін, які б принесли більш гуманне влаштування світу. Саме в цей час посилюються трагічні ноти у творчості всіх романтиків. Усю свою ненависть до царства золота, до аристократії, що виродилася, до тих, хто їй рабськи прислужує, Гофман висловив у казці «Крихітка Цахес…» Іронія та гротеск, якими так охоче користувалися романтики, сконцентровані тут до ступеня в’їдливої сатири. Недоумкуватий потворний Цахес, дякуючи трьом магічним волоскам, може приписати собі все краще, що створюється і робиться іншими. Так виникає образ вискочки-авантюриста, який невідомо як посідає чуже місце і привласнює владу. Сяйво його краденої слави, неправедне багатство засліплюють титулованих і нетитулованих обивателів. Цахес стає предметом історичного поклоніння.
Тільки юнакові Бальтазару, безкорисливому поету та ентузіасту, відкривається вся ницість Цахеса і все безумство оточуючих. Однак під дією чарівної сили Циннобера люди перестають розуміти справжній сенс того, що відбувається: вони вважають, що Бальтазар — безумець, і йому загрожує розправа. Тільки втручання мага і чародія Проспера Альпануса руйнують чари, рятують юнака і повертають йому кохану Кандіду. Але щасливий кінець казки звучить дуже іронічно: благополуччя Бальтазара надто схоже на задоволення філістера. Юнак знаходить своє щастя з життєрадісною домовитою Кандідою. І найбільше чудо, яким може нагородити молодят чарівник,— горщики, в яких не підгорає й не перекипає їжа.
Бальтазар і його кохана залишаються у світі потворному і недоброму.
Протиставляючи обивателів ентузіасту, Гофман постійно підкреслює безкорисливість останнього на противагу прагненням філістерів усе підпорядкувати своїм примітивним потребам, на все дивитися з точки зору практичної користі. Розрахунок, який панує у філістерському середовищі, впливає і на фантазію, і на кохання — на той ідеальний світ людини, який романтики протиставляють дійсності.