Аналіз твору Вільяма Джеральда Голдінга «Володар мух»
Особливість притчевої форми ХХ ст. — своєрідний синтез елементів традиційної і параболічної притч. У романі-притчі В. Дж. Голдінга наявні реальний і алегоричний плани, моральна оцінка не завжди тотожна думці автора, а події, попри зовнішні ознаки реального світу, розгортаються в іншому часовому просторі, що зближує їх із міфом.
Міфологічний аспект «Володаря мух» привносить у контекст роману смисловий відтінок «одвічності» зла, розкриває міфологічний характер притчової форми Голдінга. В одному з інтерв’ю він зізнався у прагненні, щоб «його романи розглядали передусім як міфи, а не як притчі», оскільки, на його думку, міф багатозначніший за притчу: «Я сприймаю притчу як прояв творчого обдарування, тоді як міф — сутнісне в самому первинному сенсі буття, де ключ до існування, сенс буття та загальний життєвий досвід».
Притча не аналізує, а лише констатує, художньо втілює явища. У лекції «Притча», прочитаній у Каліфорнійському університеті, Голдінг виклав бачення основних завдань письменника: «Він не може вигадати історії, в якій би не було повчання людям. Ускладнюючи на свій лад свої знаки, він досягає не глибини на багатьох рівнях, а того, що й очікується від знаків — послідовної значущості. Отже, за природою свого ремесла автор притчі дидактичний і прагне дати моральний урок. Люди не дуже люблять моральні уроки. Пігулка має бути підсолодженою, має бути дотепною та розважальною, чи навіть захоплюючою. Крім того, мораліст мусить бути недосяжним для своєї жертви, коли на неї падає весь тягар уроку. Адже мораліст робить припущення, котре важко вибачити, а саме — ніби він знає більше від свого читача». Завдяки поєднанню романного начала і притчі витворені В. Дж. Голдінгом образи-символи тяжіють до дослідження природи зла (одного з його проявів), узагальнено втілюють незбагненну таїну та вічність зла.
Роман «Володар мух» має художнє ядро, в якому концентрується вся оповідь. Авторські думки про всесилля зла в людській природі розчиняються у розповіді про групу хлопців, що опинились на безлюдному острові. Покинуті напризволяще, позбавлені опіки дорослих (цивілізації), вони спочатку намагаються організувати своє життя відповідно до правил попереднього існування. Однак тваринне начало (страх, право сильнішого, інстинкт самозбереження, атавізм жадоби крові), перемігши, стає руйнівним, зумовлює підлість і вбивства. Саме це притчове ядро і розгорнуто у романну оповідь.
Жанрова специфіка «Володаря мух» як епічного твору виявляється передовсім у сюжетотворенні, що акцентує зовнішню дію. Воно будується на контрастному розходженні двох ліній, що втілюють антагоністичні начала. Жити за правилами «спільного договору» — постійно слідкувати за вогнищем, щоб привернути до острова увагу кораблів, і повернутися у світ дорослих — основні прагнення Ральфа та його однодумців (насамперед Рохи та Саймона). З їх образами пов’язане все розумне в житті. Шлях Ральфа — це шлях людини через трагічний моральний досвід — від незнання світу до пізнання страшних істин про себе та світ: «Ясноволосий хлопчик у шкільному светрі та сірій сорочці… Розвинені широкі плечі показували, що з нього міг вийти боксер, та в його погляді й устах була лагідність, за якою не крилося диявольське нутро».
Атавістично глухе, тваринне уособлює Джек та його зграя мисливців, утверджуючи право сильного, жорстокість, стихію інстинктів. Він вирізняється «владністю у голосі», у його «ясно-голубих» очах від розчарування готова спалахнути злість. Шлях, яким іде Джек, — знищення. Він — антипод Ральфа: «Двоє хлопчаків стояли обличчям один до одного. Блискучий світ полювання, спритності та злого буйства. І світ наполегливої туги та розуму». Ці лінії розвиваються у романі як система динамічних подій: спільні зібрання, кожне з яких — зіткнення Ральфа та Джека; сцени полювання на свиней, побуту і розваг хлопців (від купання до мисливських танців), вистежування «звіра»; спорудження Джеком та його друзями фортеці; смерть Саймона та вбивство Рохи; полювання на Ральфа та пожежа на острові. Цей принцип витриманий автором і в фіналі, коли готовий до смерті Ральф несподівано наштовхується на офіцера англійського судна.
Внутрішня дія виписана у «Володарі мух» з тією самою достовірністю, що й зовнішні події. Змальовуючи своїх персонажів, особливо Ральфа, Джека, Роху, Саймона, автор передає їх стани, зазначаючи якості дитячої психології, індивідуальні вияви, особистісні риси як загальнолюдські. Це породжено прагненням Голдінга у кожній книзі перевіряти на істинність, життєздатність гуманізм у людині та світі.
Над цією проблемою століття Голдінг розмірковував постійно. В одному з інтерв’ю він сперечався з критиком, який заявив, що доброта — винятково людська якість, наголосивши: «Доброта сама про себе подбає. Зло — ось головна проблема». У цих словах — провідна тема його творчості. Людина — «найнебезпечніша з усіх тварин», «вона породжує зло, як бджола виробляє мед»; «саме людина і тільки вона принесла зло у світ» — саме такий зміст має «основна моральна аксіома» Голдінга, стверджує П. Грін.
Подібно до протиставлення Джека та Ральфа як двох абсолютно несумісних світів, Голдінг подає два символи — «мушлі» та «Володаря мух», зазначаючи різний характер цієї образності. Вже у першому описі мушлі помітно захоплений погляд Ральфа та Рохи, які її знайшли. Образ набуває символічного змісту, коли мушля стає «рогом», що скликає хлопців і спочатку об’єднує їх. Він утілює принципи цивілізації (єдності, людської спільноти, ідеї права та рівноправ’я, справедливості та свободи), з якими хлопці поки ще пов’язані.
Одне із символічних значень цього образу — хисткість розумного начала в людині і людській цивілізації. Про «білизну мушлі» згадується у сцені шаленої суперечки хлопців про «звіра» на острові. Автор, розгортаючи події, що доводять всесилля «звіра», і підкреслюючи то «прозорість», то крихкість і тендітність мушлі, підпорядковує образну динаміку своїй думці, логічно завершуючи її у сцені загибелі Рохи:
«Мушля розлетілась на тисячу білих уламків і перестала існувати».
Образ-символ «Володаря мух», перед тим як отримати візуальне втілення, виникає певною мірою на рівні передчуттів, проступаючи у невідступному страхові перед «звіром», що чатує на них. Породжений страхом уявний «звір» за своєю природою двоїстий. Він — емоційний стан та одночасно дія інстинкту самозбереження. В обох проявах страх штовхає до жорстокості, насилля, крові. «Звір» пробуджується в Джекові, Роджері, Морисі, стає суттю, а потім уже символічно втілюється у «володарі мух».
Через матеріалізацію образу «звіра» в романі набуває візуальної конкретності лейтмотив незбагненності та ірраціональності зла. Єдиний раз, ніби мимохідь і несподівано, Голдінг зближує «Володаря мух» та «мушлю»: Ральф вдивляється у череп, який виблискує зовсім так, як колись виблискував білий «ріг». Несподіваність порівняння здається випадковістю, що акцентує на новому нюансі в образі-символі, — «добро» та «зло» єдині у тому невловимому зв’язку, який призводить до перетворення «добра», витіснення його «злом».
І все-таки добро торжествує над нездоровими проявами людської природи. Однак загинули Саймон та Роха, багато довелось пережити іншим героям. У дещо песимістичному фіналі перед читачами постає Ральф — дитина, яка вела боротьбу з темними силами у людській природі, дитина, яка стала дорослою: «Ральф стояв і дивився на острів як німий. На мить примарилося — знову берег, спазми горя, відчайдушні, нестримні, здавалося, зараз здушать його… Заразившись від нього, інші діти теж почали плакати. І стоячи серед них, брудний, кудлатий, з невтертим носом, Ральф ридав над загубленою невинністю, над тим, наскільки темна людська душа, над тим, як перевертався тоді у польоті вірний, мудрий друг на прізвисько Роха».