Аналіз твору Джорджа Оруела «1984»
Написати твір, у якому верхівку влади було названо свиньми, означало підписати собі смертний вирок. Таким смертним вироком став для Оруела невідомий вітчизняному читачеві майже півстоліття його останній роман «1984».
Джордж Оруел писав цей роман, усамітнившись на острові Юра, у старому фермерському будинку, куди, поховавши дружину, переселився разом із прийомним сином. Усамітнився так, що навіть друзі з великими труднощами могли до нього потрапити: будинок, який орендував письменник, знаходився в двадцяти п’яти кілометрах від єдиної там крамниці, а оскільки частину дороги проїхати автомобілем було неможливо, то приблизно вісім кілометрів потрібно було йти пішки. Самотній, незрозумілий сучасникам Оруел наприкінці життя максимально відмежувався від людей і цивілізації кілометрами землі та води. Однак саме про людство і цивілізацію він думав і писав.
У цьому романі багато пророцтв. І вони не застаріли. Можливо, тому, що письменник не просто переносив своїх героїв у майбутнє — думками він жив у ньому.
Певний час автор мав намір назвати свій роман «Остання людина у Європі» (остання — як носій і виразник людськості, адже саме людськість штовхає головного героя на боротьбу з могутньою тоталітарною системою, людськість намагаються витравити з нього кати, змушуючи зрадити любов до Джулії). Однак твір із схожою назвою вже був («Остання людина» Мері Шеллі). Тоді Оруел поміняв місцями останні цифри року написання свого роману — 1948. Так було названо один із найпотужніших творів ХХ ст.
«1984» був своєрідною відповіддю на питання, порушені у «Фермі тварин». Оруел стверджував, що без вирішення проблем політичної, економічної та соціальної рівності (створення пристойних умов життя) люди ніколи не стануть людянішими, а не ставши людянішими, ніколи не зможуть створити людяних умов життя. Це замкнене коло антиутопії, нерозв’язана проблема роману, домінанта роздумів його героя — останньої людини у світі 1984-го («Якщо ти людина, Вінстоне, то — остання людина, — каже О’Брайєн. — А спадкоємці ми. Ти хоч усвідомлюєш, що ти один?»), у світі страху, зради і катувань, в якому прогрес вимірюється не зменшенням, а збільшенням болю та невдячності, у світі, що побудований на ненависті та захопленні власною перемогою.
Людство споконвіку прагнуло до ідеалу — створити світ, у якому всі були б рівними, не відчували б жодного браку будь-чого, жили б у гармонії та любові. Про це свого часу писав Платон («Держава»). Так з’явилися на світ романи-утопії (від назви одного з них — «Утопії» Т. Мора). Однак світле майбутнє, описане в них, не наставало. А наставало те, що досліджували письменники-антиутопісти. З-під маски очікуваного прекрасного світу все чіткіше проглядало гидке обличчя тоталітаризму, брехні і зради. О. Хакслі, Є. Зам’ятін, Джордж Оруел, В. Винниченко (роман «Сонячна машина» поєднує елементи утопії та антиутопії) намагалися застерегти людство від побудови такого майбутнього.
Новий світ і нове життя зображені і в романі «1984»: прозорі стіни в будинках, щоб можна було спостерігати, чим займаються люди; монітори всюди і скрізь, через які ллється потік інформації про загальні перемоги Океанії (назва описаної держави) і про знищення ненависних ворогів; Великий Брат, якого ніхто ніколи не бачив, але який бачить, чує, відчуває тебе; талони на сексуальне життя; дивні зникнення людей, які, здається, ще вчора працювали поруч, і раптом виявляється, що їх ніколи не існувало; історія, щоденно переписувана залежно від потреб влади (головний герой працює в установі, де знищують і замінюють факти); чіткий поділ людей на класи — Вищі, Середні та Нижчі (проли). Усе переплутано й антонімічно навіть у назвах: міністерство миру займається війною, а міністерство любові — катуваннями.
У такому світі живе головний герой — Вінстон Сміт. Багато років він не замислювався, чи досконалий цей світ. Та в певний момент починає думати, спостерігати і розуміти: щось у його державі не так, ідеальне суспільство має бути іншим. Значна частина роману — пошук героєм відповіді на запитання: чому цей світ такий і як зробити його кращим?
На перший погляд може видатись, що роман Оруела про владу і що лише влада Океанії винна в тому, що відбувається в країні. Безумовно, письменник розумів, що «на землі колись може народитися щось більше — влада “олігархічного коллективу”, влада могутніх партій, здатних підкорити собі навіть свідомість мас». Проте чи річ лише в ефемерних, нікому не відомих Вищих, яких майже ніхто ніколи не бачив?
Герой роману долає шлях усвідомлення, зацікавлення, читання заборонених книг, порушення загальних правил, контактує з представником Братства (організації, яка начебто виступає проти влади, хоч насправді є її вигадкою). Кінцевим етапом цього шляху є арешт героя. І саме тоді починається двобій людини і системи. Остання людина цього жахливого і страшного світу кидає йому виклик. І програє…
Протягом третьої частини роману герой перебуває у стінах міністерства любові, де його намагаються всіма можливими способами зламати. Він чесно тримається з останніх сил. Увесь цей час ходять чутки про останнє місце, куди потрапляють «злочинці», про найбільший їхній жах — камеру 101, у якій «знаходиться те, що є найгіршим у світі». Досвідчений у цій справі головний кат героя О’Брайєн зауважує: «У різних людей різні уявлення про те, що є найжахливішим. Самого по собі болю недостатньо. Трапляється, що людина може перенести біль і померти, не зламавшись. Однак у кожного завжди є що-небудь таке, чого він не може витерпіти, чого не може навіть бачити. Сміливість чи боягузтво тут ні до чого».
Вінстон не міг «витерпіти» пацюків: «На якусь мить він знову перетворився на шалену смердючу тварину. Проте виринув із темряви, схопившись за рятівну думку. Є один, лише один спосіб урятувати себе. Йому слід поставити між собою і щурами іншу людину, тіло іншої людини».
Історія життя головного героя — це й історія його кохання до Джулії. Людськість, почуття, кохання — цим перевіряються у романі жорстокий режим, кастова Партія, політика війни і ненависті, кровні та шлюбні стосунки людей. «Слова і вчинки не мають значення, — каже Вінстон Джулії, коли вони в черговий раз тікають (як їм здається) від усевидячого ока Великого Брата. — Значення має лише наша душа. Якщо їм вдасться змусити мене розлюбити тебе — це буде справді зрадою».
Герой програє. Його ламають найсильнішим для нього страхом. Кат Вінстона не каже, що він має зробити і від чого відректися. «Він раптом зрозумів, що в усьому світі є лише одна людина, на яку можна перенести кару, одне тіло, яке він може поставити між собою і пацюками». Кульмінацією роману є шалений крик головного героя: «Зробіть це з Джулією! Тільки не зі мною! З Джулією! Мені начхати, що ви зробите з нею! Проте не зі мною! З Джулією! Не зі мною!».
Остання людина, ретельно змальована автором, програє. Невже цей програш не дає людям жодного шансу, жодної надії на людськість? Невже всі приречені і серед людей немає здатних витримати кімнату 101? Такі люди були, є і будуть. Їх небагато, але саме на них тримається цей світ. Попри нібито однозначність розв’язки твору (героя знищили, але він продовжує жити, та вже зовсім іншою людиною), роман Оруела «1984» не про це. Влада за всіх режимів боялась і ненавиділа носіїв духу за те, що вони кращі за неї. За те, що справжні люди духу ніколи не змагаються за владу і цим руйнують уявлення влади про людську природу і про себе саму. Влада ненавидить їх за щире, природне прагнення жити для інших, за жертовність, яку володарі намагаються зарахувати як власну чесноту, в той час як насправді володарюють заради мізерної переваги, зайвого мішка гнилих яблук і відра молока…
Вінстона зламав не тваринний страх перед щурами. І не зрада Джулії є найбільшою зрадою. Вступаючи до Братства, Вінстон ще посередині свого бунтарського шляху має відповісти на запитання О’Брайєна: чи готовий він пожертвувати життям? Чи готовий убивати, займатися саботажем, який може коштувати життя невинним людям? Чи готовий заради справи хлюпнути сірчаною кислотою в обличчя дитини? На всі ці запитання він відповідає ствердно. Потім на допиті Вінстон почує у записі, коли стверджуватиме: «Так, я вважаю себе вищим за вас».
Антиутопія Джорджа Оруела, як і вся його творчість, про те, що з людиною, суспільством, нацією, світом можна зробити все, однак лише тоді, коли ця людина, суспільство, нація і світ затремтять, поступляться, зрадять себе — своє людське єство, тисячолітню мораль, прості, властиві всім людям почуття. Героя роману «1984» морально знищують, але його смерть несе надію: тоталітаризм може запанувати на землі тільки тоді, коли буде знищено останню людину, що вважає себе Людиною.
Оруел був письменником, який досліджував природу сучасної йому влади. Цим об’єднані казка «Ферма тварин» і роман «1984». Влада і свобода, брехня та історія, розподіл благ у суспільстві та загроза повернення «господарів» як засіб залякування мас — спільні проблеми обох творів. А глибинно споріднює їх ідея «шляху» — одурманення натовпу, народу, нації.
Песимізм Оруела, на якому, на перший погляд, настояні його твори, за глибшого їх прочитання і роздумів над текстами стає і безкомпромісним оптимізмом. Він писав не для того, щоб залякати людей і щоб вони опускали руки, усвідомлюючи, що нічого змінити не можуть. Він писав для читача, бо вірив у людину, її здатність зберегти власну людськість.
Деякі твори Джорджа Оруела українською переклав І. Чернятинський.