Аналіз твору Т. С. Еліота «Спустошена земля»
З плетива хрестоматійних і зовсім маловідомих образів Еліот витворює міф про хаос сучасного йому життя, вульгарність цивілізації і прогресу, духовну деградацію людини, девальвацію її почуттів, занепад культури і крах філософії гуманізму. У цьому апокаліптичному міфі фігурують дві безперечні константи — безплідна, спустошена земля як символ природи, людського духу і наполегливий пошук відродження, попри всю його неможливість у безплідному просторі.
Американський поет-модерніст Е. Паунд, за активної підтримки якого в 1917 р. було видано першу збірку Т. С. Еліота «Пруфрок та інші спостереження», назвав «Спустошену землю» «найдовшою поемою, що була коли-небудь написана англійською мовою». Йшлося, очевидно, не про кількість рядків (їх 434), а про обшир життєвого і літературного матеріалу, на який у ній є прямі та приховані посилання: міфи про святий Грааль, Адоніса й Осіріса, біблійний образ спустошеної землі на місці колишніх міст, образ долини кісток. Поема побудована на асоціативному зв’язку різнорідних образів, мотивів, сцен. Украплені в ній і теми дантівського «Пекла», шекспірівської «Бурі», є фрази французькою, німецькою, італійською та іншими мовами.
Автор наповнює текст поеми розлогим коментарем. Ознайомлення з нею вимагає багатьох пояснень, якими зазвичай і супроводжуються публікації «Спустошеної землі».
Твори Еліота написані у манері «потоку свідомості», потоку асоціацій. Він нерідко імітує, пародіює стилі різних письменників й епох. Основою стало використання міфопоетики: «Замість оповідного методу ми тепер можемо користуватися методом міфологічним, — зауважував Т. С. Еліот. — Переконаний, що він є кроком до того, щоб знов уможливити існування мистецтва в сучасному світі, кроком до… порядку і форми». Все це робить поезію Еліота інтелектуальною, елітарною, незрозумілою непідготовленому читачеві. Він і не прагнув до простоти і доступності кожному його метафорики. Вважав, що поезія може розвиватися лише тоді, коли існує еліта: «Завжди має бути невеликий авангард людей, чутливих до поезії, що незалежні випереджують свій час або готові сприйняти нове значно швидше, ніж інші. Розвиток культури не означає, що всі піднімуться на найвищий щабель, це було б рівнозначним тому, щоб примусити всіх іти в ногу. Цей розвиток означає підтримання такої еліти, за якою слідує масовий, більш інертний читач, що відстає від неї на ціле покоління».
За настроєм і тематикою до «Спустошеної землі» тяжіє поема «Порожні люди». У ній атмосфера зображеного у «Спустошеній землі» дантівського пекла доповнюється асоціаціями, породженими жахом, що охоплює людину, яка блукає в пітьмі. Перегукуються також мотив і образ, реалії і ключові метафори. Спустошені долини, суха трава, щурі, кістки, примарне царство смерті, порожні люди: «Ми порожні люди/ Ми опудала, а не люди / …Щось без форми, тіні без світла/ М’язи без сили, жести без руху».
Завершується поема триразовим повторенням про кінець світу:
Ось як скінчиться світ
Ось як скінчиться світ
Ось як скінчиться світ
Не вибух а схлип
(Переклад З. Тернавського)