Андерклас (англ. underclass) — найбідніші групи населення, т. зв. пасивні бідні, що відмовляються брати участь у політичному процесі (не голосують на виборах, не беруть участі в організаціях громадянського суспільства), перестали шукати роботу (чи не шукали — спадковий андерклас); ті, хто тривалий час користується програмами соціального забезпечення. Поняття «Андерклас» запроваджено у науковий обіг наприкінці 60-х ХХ ст. у США і Великій Британії на зміну поняттям «пацнери» і «моннен-пролетаріат». Причиною появи андеркласу вважається економічна реструктуризація, що призвела до погіршення становища, зокрема житлових умов, некваліфікованих робітників, хоча вчені відзначають здатність до виживання андеркласу в дуже поганих житлових умовах. Основними ознаками андеркласу є бідність, економічна залежність від держави, патерналізм, депривація, виключення із соціальних мереж, з ринку праці, домінуючої культури. У США наприкінці 80-х ХХ ст. більшість мешканців гетто втратили норми і зв’язки всередині співтовариства, групову сусідську самоідентифікацію. Були зруйновані загальноприйняті соціальні інститути і взаємовідносини. Це можна визначити як дезінтеграцію соціальних мереж, що призводить до ізоляції андеркласу. Традиційне класове капіталістичне суспільство з великою часткою робітничого класу, незначним прошарком дрібної буржуазії і ще меншою верствою середньої буржуазії перетворилось на суспільство великої середньої маси, невеликої елітної верстви і меншості соціально виключених, або андеркласу.
У розвинутих демократичних країнах андерклас становить до 5% населення. Йому притаманна певна культура — «культура бідності», яка є основним фактором відтворення. Андерклас є більш адаптованим порівняно з просто бідними до поганих умов життя, злиднів. Для аналізу андеркласу використовують два типи стратифікаційних систем — соціально-класову і культурно-нормативістську. Діючі в розвинутих країнах програми боротьби з бідністю не змогли зменшити кількісне зростання андеркласу і поширення «культури бідності». Натепер часто передбачають відпрацювання допомоги (на суспільних роботах 36 годин на тиждень) тими, хто її отримує, змушують активно шукати роботу або проходити професійну підготовку. Діючі соціальні програми забезпечують соціальну стабільність і лояльність андеркласу до влади, але сприяють створенню групи людей, яка не бажає працювати і живе за рахунок допомоги держави.