Антропоморфізм (грец. anthropos — людина і грец. morphe — форма) — наділення предметів природи, міфічних істот (духів, богів) людськими рисами та якостями. Виникає як первинна форма світогляду і виражається не тільки у наділенні тварин людською психікою, а й у приписуванні неживим предметам здатності діяти, жити і помирати, відчувати та страждати. Домінував на ранніх стадіях розвитку суспільства. Антропоморфізм є характерною ознакою більшості релігій. Античні мислителі (Ксенофан та ін.) вказували на те, що люди створюють богів подібними до себе. Як ознаку релігійного світогляду антропоморфізм вивчали Спіноза, Віко та ін. представники філософії Нового часу.
Л.-А. Фейєрбах вказував, що природа, яка релігійно вшановується, стає для людини людиноподібною або людською істотою. Розвиток наукових знань спонукав релігійних теоретиків звільнити релігію від наївно-антропоморфних образів: Бога почали уявляти як певний абстрактно-моральний принцип. Ф. Бекон називав традицію перенесення людських рис на природні явища «ідолом роду», вважаючи, що вона властива будь-якій культурі і може бути подолана через самоосвіту індивідів. Г. Фіхте у філософії діяльності характеризував антропоморфізм як необхідний етап пізнавального процесу, коли Я об’єктивує себе у природний світ з метою його подальшого пізнання та опанування.