Апокаліпсис (грец. apokalypsis — одкровення) (Одкровення Іоанна Богослова) — одна з книг Нового Завіту, пам’ятка ранньохристиянської літератури; цінне джерело з історії раннього християнства (середина 68 — початок 69), авторство якого приписують Іоанну Богослову. Тісно пов’язаний із старозавітними пророцькими книгами, однак за змістом відрізняється від решти писань Нового завіту. В апокаліпсисі у формі фантастичних видінь змальована майбутня доля світу й людства, уперше виражено ідеї довготерпіння й смиренності, очікування перемоги божественних сил у боротьбі з Антихристом, надії на божественне воздаяння — «Тисячолітнє Царство Боже». Містить пророцтва про «Страшний суд», «кінець світу» і «прихід Месії», покликаного врятувати «праведних». Суперечності в апокаліпсисі свідчать про боротьбу у ранньому християнстві різноманітних течій.
Ідеї, виголошені в апокаліпсисі, стали основою есхатології — релігійного вчення про кінцеву долю світу і людини. Поняття «апокаліпсис» закріпилося в суспільній свідомості як синонім «кінця світу». Хіліастичні настрої (очікування «тисячолітнього Царства Божого»), виражені в апокаліпсисі, особливо поширені в християнському сектантстві. З апокаліпсисрм пов’язане т. зв. катастрофічне світосприйняття, яке стало основою ідеологічного напряму — апокаліптики. Як сукупність поглядів, ідей і концепцій сучасна апокаліптика є ідеологічним феноменом, породженим, з одного боку, складними проблемами, пов’язаними з загрозами ядерної або екологічної катастроф, а з іншого — відсутністю соціальних і політичних ідеалів і програм, здатних привабити маси перспективою соціального прогресу.