Аполітичність (грец. a — початкова частина слова зі значенням заперечення і politike — державна діяльність) — суспільний феномен, який історично виникає внаслідок негативного або індиферентного ставлення громадян до політики, усунення соціальних верств, груп та ін. суб’єктів від політичного життя, а також самовідречення від нього політизованого індивіда. Осмислюючи політичне буття, індивід або соціальна група можуть дійти песимістичного висновку щодо своєї непотрібності у політиці, втрати суб’єктності в політичних відносинах, неможливості впливати на політичну діяльність тощо. На ґрунті цього з’являється байдуже, негативне уявлення про політику і відповідне ставлення до неї.
Проявами аполітичності вважають: пасивну (іноді активну) непокору владним структурам; дисфункціональну поведінку (нездатність або небажання адекватно виконувати свої завдання, функції); самоізоляцію, відмову від спілкування, від статусу громадянина з правом на обов’язки та із зобов’язаннями на реалізацію своїх прав (не брати участі у виборах, референдумах, плебісцитах; внутрішня еміграція особи). Явище аполітичності іноді не має чітко вираженого соціального адресата. Стійкі прояви аполітичності спостерігаються серед маргінальних верств. Долається аполітичність лише на рівні особистості, яка під впливом обставин (кризовий стан суспільства та його окремих сфер) або внутрішніх спонукальних мотивів здатна стати знову політично активною. За сучасних умов на аполітичність або політично активну позицію соціальних груп та індивідів великий вплив мають технології політичного впливу або політичних маніпуляцій.