Арістотель (Aristotel) із Стагіри (384—322 до н. е.) — давньогрецький філософ, учений-енциклопедист, засновник періпатетичної школи, який узагальнив досягнення тогочасних фізики, астрономії, біології та ін. дисциплін. Протягом 367—347 до н. е. був слухачем Академії Платона, потім викладачем і рівноправним членом співдружності філософів-платоників. У 343—342 до н. е. був наставником Александра Македонського (356—323 до н. е.). Після сходження Александра Македонського на престол (336 до н. е.) Арістотель повернувся до Афін. У 335 до н. е. заснував власну періпатетичну школу. У 323 до н. е. був вимушений покинути Афіни, через формальне звинувачення у неповазі до Богів. Арістотель був основоположником формальної логіки, запропонував морально-тимчасову логіку — систему силогістики, а також неформальної логіки, розробивши теорію аргументування. Виокремлював у суспільстві три класи: заможну плутократію; середній клас — фундамент суспільства; позбавлений власності «пролетаріат». Для етичних переконань Арістотеля характерне розуміння природи доброчесності як середини між двома крайнощами, наприклад дружба, будучи чеснотою, перебуває між себелюбством і самозреченням, отже, доброчесність — це «порив до прекрасного, сполучений з міркуванням». Мета держави, на думку Арістотеля, у благому житті всіх її членів, для цього громадяни мають бути добродійними. Правосуддя й дружба — основа державного устрою. Рабство етично виправдане, бо рабу не властива розсудливість (вибір правильних засобів), а отже, він позбавлений і доброчесності. Держава, за Арістотелем, є організацією, яка об’єднує певну сукупність громадян. Громадянином є тільки той, хто «володіє сукупністю цивільних прав», може брати участь у законодорадчій і судовій владі держави, однак у кожній формі держави є своє поняття громадянина, тому зі зміною цього поняття змінюється сама держава. Критерієм визначення форми держави є верховна влада, що визначається кількістю володарюючих. Поділяв форми держави на правильні, в яких правителі керуються суспільною користю, і неправильні, де правителі переймаються особистими інтересами. Можливі шість форм державного ладу, з яких три правильні: монархія (або царська влада) — правління одного; аристократія — правління небагатьох, але більше одного; політія — правління більшості. Найправильнішою формою є остання, що сполучає кращі якості олігархії й демократії, але не має їх недоліків. Правильні форми можуть перероджуватися у неправильні: тиранію, олігархію, демократію. Арістотель критикував крайню демократію, оскільки влада в ній належить демосу, а не закону, і схвалював цензову демократію, яка зважає на закон і ґрунтується на примиренні багатих і бідних. Тиранія — найгірша форма державного ладу, яка найбільше пригноблює підданих.
За відсутності рівності і спотворення принципів справедливості в державі відбуваються міжусобиці і заколоти. У праці «Політика», характеризуючи ідеальну державу, Арістотель виключає рабів з числа членів суспільства, які володіють політичними правами, цивільних прав позбавлені також ремісники, торговці та т. зв. натовп матросів. Право — це політична справедливість і норма політичних відносин між людьми. Політичне право буває двох видів — природне й умовне (волевстановлене). Природне право має однакове значення і не залежить від визнання або невизнання його. До умовного права належать загальні угоди й писані та неписані встановлення закону. Політичне правління засноване на законі й не залежить від людей, бо правителі схильні до почуттів, а закон — це «урівноважений розум». Заслугою Арістотеля було намагання енциклопедично охопити дійсність та систематизувати її у своєму вченні про суспільство. Збереглися такі твори Арістотеля: логічні трактати «Категорії», «Про тлумачення», «Аналітика перша й друга», «Топіка», «Про софістичні спростування», «Риторика»; фізико-астрономічні твори «Фізика», «Про небо», «Про виникнення і знищення», «Метеорологіка»; трактат «Про першу філософію»; «Метафізика»; біологічні трактати «Про душу», «Історія тварин», «Про частини тварин», «Про виникнення тварин», «Про рух тварин»; етичні твори «Нікомахова етика», «Велика етика»; соціально-політичні й історичні твори «Політика», «Афінська політика»; естетичний трактат «Поетика».