Байка «Хворий Лев і Лисиця». Аналіз твору. Український фольклор. Конспекти лекцій
Традиційно байка має дві архітектонічні частини: оповідну (близьку до казки) і розташоване наприкінці подібне до сентенції афористичне повчання. У байці «Хворий Лев і Лисиця» друга частина не відокремлена від фабули, а подана в мовній партії одного з персонажів.
Фабула байки проста. Старий Лев, не бажаючи тратити силу на полювання, обманом змусив довірливу звірину добровільно приходити до його печери. Чимало диких тварин знайшло там свою смерть, і тільки розсудлива Лисиця зрозуміла підступ і прямо висловилася про причину такої поведінки Лева: «…Ти не такий хворий, як голодний».
За фабульною основою можна визначити, що сюжет байки мандрівний, чимало фактів засвідчують його здатність розгортатися в інтертекстуальному просторі. В Езопа, наприклад, є прозова байка «Лев і Лисиця» з відповідною мораллю. В Україну, де жанр байки активно використовували в ораторсько-повчальній прозі, сюжет про хворого Лева й обачну Лисицю, на думку В. Крекотня, прийшов у складі давніх риторик, зокрема він наявний у «Прогімнасматах» Афтонія (IV д. н. е.). У поетиках українських авторів Митрофана Довгалевського й Іларіона Ярошевицького байку подавали мовою оригіналу — латиною. Байкарі в усі часи черпали сюжети своїх творів з міжнародної скарбниці, тому оригінальність байки виявляється не так в самобутності її сюжету, як в особливостях його обробки і застосування.
Зібрані В. Гнатюком українські народні байки засвідчують постійне шліфування книжного тексту в усному мовленні. Помітно це на лексичному і синтаксичному рівнях. Також із байки зникла розлога вступна частина, яка пояснювала причину поведінки Лева. Так, твір з поетики Іларіона Ярошевицького мав такий початок: «Лев постарів. Не маючи досить сил, щоб добувати собі харч, він вдався до хитрощів: ліг у печері, ніби хворий на небезпечну хворобу». Байка з риторики Митрофана Довгалевського, подаючи аргументи Лисиці, закінчувалася словами: «Лисиця у відповідь висловила думку, яку Горацій, наводячи цю байку у першому посланні, завіршував так:
Сліди мене дуже лякають,
Всі вони у печеру ведуть, а назад не вертається жоден». Далі було афористичне повчання: «Спостерігаючи чужі біди, ми повинні ставати розсудливішими і обачнішими». Фольклорний твір позбавлений цих елементів, хоча їх відсутність компенсовано прихованим у підтексті натяком.
Отже, байка «Хворий Лев і Лисиця» має філософське спрямування. Кожному персонажу притаманна певна маска. Лев — необмежена сила, всюдисуще панування, хитрість сильнішого, хижак. Його вчинки розкривають вади людського характеру — прагнення виявляти свою силу стосовно інших, зловживати становищем на правах наймогутнішого, підкоряти менших і слабших. Традиційна маска Лисиці (хитрість) дещо видозмінена — у байці вона більше пов’язана з обачністю, розважливістю, обережністю.
Фольклорна байка «Хворий Лев і Лисиця» висловлює осудливе ставлення до людини, риси характеру якої суперечать усталеній моралі, і навчає, що розумні люди виявляють обережність при наближенні небезпеки, помічають прикмети, які віщують лихо, тому й уникають його. Цим вона виконує дидактичну функцію.
Цікава деталь: леви не були екзотичними тваринами для наших предків, оскільки водилися в місцях їх розселення. На думку науковців, ці хижаки відрізнялися від тих, що є тепер на африканському континенті, мали більші розміри і були безгриві, а останнього українського лева власноруч уполював київський князь Володимир.
Байка «Хворий Лев і Лисиця». Аналіз твору. Український фольклор. Конспекти лекцій
Повернутися на сторінку Український фольклор. Конспекти лекцій