Байрон Джордж Ноел Гордон (1788—1824) — англійський поет, революційний романтик, учасник національно-визвольного руху в Італії і Греції.
Твори Байрона відрізняються поетичною пристрастю, глибоким ліризмом, ідейною сміливістю, виразністю образів («Паломництво Чайльд Гарольда» — 1809—1818; «Гяур» — 1813; «Корсар» — 1814; «Манфред» — 1817; «Мазепа» — 1818; «Каїн» — 1821).
Народився Джордж Ноел Гордон Байрон у Лондоні в аристократичній збіднілій родині. Після смерті двоюрідного діда успадкував титул лорда і родовий маєток — Ньюстедське абатство. Дитинство минуло в Шотландії, краса якої залишилась у серці поета назавжди. Освіту здобував спочатку в аристократичній школі Хароу (з 1801 р.), згодом — у Кембріджському університеті (1805—1808), де й почав писати вірші. Перша збірка поезій вийшла в 1807 р. й мала назву «Часи дозвілля: цикли віршів оригінальних і перекладних». Через негативні відгуки Байрон вилучив її з продажу. Проте цього ж року робить друге видання цієї самої книги, яка засвідчила власний авторський стиль. Із 1809 р. поет посідає місце в палаті лордів англійського парламенту. Його парламентські виступи бунтівні за своїм змістом, тому що спрямовані на захист знедолених. Політична діяльність йому набридає, й він вирушає в подорож країнами Європи. Відвідує Іспанію, Мальту, Албанію, Грецію. Багато пише. Одна з перших його поем «Паломництво Чайльд Гарольда» (1809—1818) приносить йому світову славу. У ній поет оспівав національно-визвольний рух народів Південно-Східної Європи. Вихід цього твору ознаменував появу революційної течії в англійському романтизмі. У циклі так званих східних поем («Гяур», 1813; «Корсар», 1814; «Лара», 1814 та інші) політичні суперечності в світогляді Байрона — протест проти дійсності і мотиви песимізму. Настрої трагічної самотності відображені в поемі «Манфред» (1817). Поет виступав на захист робітників. Вій створив гімн «Пісня для лудитів» (1816, опубл. 1830).
Вершиною революційного романтизму стала поема «Каїн» (1821), сповнена антирелігійного пафосу й активного гуманізму. У поемах «Беппо» (1818), «Пророцтво Данте» (1819), «Видіння суду» (1822), «Бронзове сторіччя» (1823) Байрон засуджує сучасне йому суспільство. У незавершеному романі у віршах «Дон Жуан» (1818—1823) він наближається до реалізму і до революційно-демократичних позицій. Сміливі політичні виступи, підтримка визвольного руху в інших країнах зробили його вигнанцем. У 1816 р. Байрон назавжди покидає Англію. Він живе у Швейцарії, згодом поселлється в Італії і приєднується до руху карбонаріїв. Останні місяці свого життя поет перебував у Греції, де разом із повстанцями боровся проти турецького поневолення. День смерті Байрона — 19 квітня 1824 р. — був оголошений у Греції днем національної жалоби.