Балада «Ой, був в Січі старий козак…». Аналіз твору. Український фольклор. Конспекти лекцій
Історичну баладу «Ой, був в Січі старий козак…» іноді неправомірно зараховують до історичних пісень. Історична пісня відтворює конкретні події, дотримуючись певною мірою хронології та реалістичних засад у зображенні героїв. Для історичної балади «Ой, був в Січі старий козак…» конкретика не характерна, хоча її герої Сава Чалий та Гнат Голий — особи історичні. Балада подає узагальнені картини з минулого народу. Сюжет має виразні епічні та драматичні елементи, оповиті легендарністю і незвичністю. Осмислення історичних подій, зокрема доби гайдамаччини, тісно переплітається із зображенням особистого життя головного героя — Сави Чалого. Історичні факти (зраду Сави і помсту запорозьких козаків за відступництво) викладено узагальнено. Це свідчить, що історична достовірність не була самоціллю. Значно важливіша за неї — проблема зрадництва, яка в часи напруженої боротьби народу проти польської шляхти завдавала непоправної шкоди. За страшний злочин проти рідного народу зрадника піддавали справедливому покаранню в усі часи.
В основу балади покладено бурхливі події 30—40-х pоків ХVІІІ ст., коли гайдамацькі повстання охопили всю Правобережну Україну, що перебувала під гнітом Польщі. У своїх маєтках польські магнати тримали чималі війська для придушення повстань і сутичок із сусідами. До військових загонів зі своїх підданих вони набирали і козаків. В одному з таких полків князів Четвертинських служив козацьким сотником міщанин з Комаргорода Ямпільського повіту (Вінниччина) Сава Чалий, який нещадно розправлявся з повстанцями. Однак у період піднесення гайдамацького руху 1734 р. повстанський ватажок Верлан схилив його на свій бік.
Дослідники стверджують, що Сава Чалий мав неабиякий військовий талант, його підопічні були добре навчені й озброєні, краще за інших гайдамаків володіли шаблею, списом, арканом. Крім того, Сава Чалий був хоробрим, розумним, кмітливим і жорстоким. Тому він не міг залишитися непоміченим. Про нього пішов такий поголос, що й інші гайдамацькі ватажки почали називати себе Чалими. Є дані, що в ті часи було закатовано до тридцяти Сав Чалих. Залишається тільки здогадуватися, що спонукало його піти під хоругви Речі Посполитої. Багатство і славу він мав. Можливо, причиною стали втома і прагнення спокою.
Зрада, яка вразила сучасників, сталася 1736 р., коли було оголошено амністію гайдамакам, котрі добровільно перейдуть на польську службу. Сава Чалий повернувся до поляків і служив їм неабияк. Він не тільки охороняв довірені йому кордони Польщі, а й часто виступав з рейдами в запорозькі степи, з фанатизмом руйнуючи «гайдамацькі гнізда». За це великий гетьман коронний Йосип Потоцький 1738 р. подарував йому села Рубань та Степашки (нині Вінницька область). Пізніше Чалий став полковником його надвірного війська у Немирові. Вiн вистежував i громив ватаги своїх колишнiх товаришiв, а одного разу, коли Вiйсько Запорозьке було на вiйнi, налетів на запорозьке поселення на р. Буг, не пошкодувавши навiть церкви. Звiстка про це обурила не тiльки гайдамацьких ватажкiв, а й Вiйсько Запорозьке, де зраду товариства вважали тяжкою ганьбою. Покарати зрадника зголосився недавній побратим Сави — Гнат Голий. Він зробив це на Різдво 1741 р. в с. Степашках. Врятуватися від гніву запорожців вдалося дружині Сави Чалого і його малолітньому синові, який згодом став польським шляхтичем Савою Цалинським, улюбленим героєм польських письменників М. Чайковського та Ю. Словацького.
Зa наказом Київської адміністрації Гната Голого було ув’язнено в Запорозькій Січі, однак низові козаки звільнили його з-під варти. Він організував у верхів’ї р. Інгул гайдамацький загін, який нападав на маєтки польської шляхти в районі Чорного лісу та подільських містечок Тульчина і Немирова до 1748 р. Своє прізвисько він отримав тому, що при розподілі «трофеїв» брав собі незначну частину, а все інше роздавав сподвижникам.
Розпочинає баладу, записану композитором М. Лисенком, повідомлення про старого запорожця:
Ой, був в Січі старий козак, на прозвище Чалий, —
Вигодував сина Саву козакам на славу.
Старий козак — Карпо Чалий, батько Сави, — підказує запорожцям, хто може здолати його сина: спонукає до дії Гната Голого і його помічника характерника Кравчину. В українській мові відома і загальна назва «кравчина», яка мала значення «військовий загін». Тож імовірніше виконати наказ запорожців мали Гнат Голий і його загін. Однак у пісні слово «кравчина» стало власною назвою і почало сприйматися як прізвище одного зі сподвижників Голого. Благословення Карпа Чалого — важлива композиційна деталь, адже за українським звичаєм значущий крок у житті людини обов’язково супроводжувався благословенням батька-матері чи тих, хто заступав їх. Благословення старого запорожця — символічне підтвердження справедливості задуманої покари.
Активну участь у справі бере кошовий отаман:
Ой наш батько, пан кошовий, по козаках тужить:
Ой хто б піймав пана Саву — сам йому послужить.
Він знає, як жорстоко розправляється Сава Чалий з повстанцями, сумує за тими, хто потрапив до його рук і загинув. Його наказ виявляє рішучість, впевненість у справедливості прийнятого рішення, а звернені до Гната Голого слова засвідчують важливість задуманого в його очах:
Гнатку! Як Саву не вловиш,
То сам же ти за його голову положиш!
Остаточне рішення про знищення запроданця Гнат Голий і Кравчина приймуть згодом, а спершу мають намір «до себе підмовить», бо колись вони були побратимами. У цьому — гуманне намагання дати зрадникові можливість спокутувати свою провину перед побратимством і рідною землею.
На допомогу месникам приходить литвин (білорус), який порадив, «як того пана Саву та у руки взяти». Очевидно, в гайдамацьких загонах були і представники інших гноблених Річчю Посполитою національностей.
Наступні рядки балади містять важливу деталь, що підсилює значущість задуманої запорожцями справи:
Візьмемо своєї землі в чоботи під ноги,
А щоб не знав та пан Сава нашої підмови.
За народним повір’ям, рідна земля, навіть дещиця її, оберігає людину від лиха, додає сили в боротьбі з ворогом. Запорожці клали в чоботи грудку рідної землі, щоб бути непереможними в бою. Це зробили і Гнат з Кравчиною: ідучи карати запроданця за зраду рідної землі, до неї звернулися за допомогою, щоб достеменно завершити справу.
Причини метання Сави Чалого з одного табору в інший, його дикої жорстокості, свавільності невідомі. Моральний розклад персонажа, мотиви, якими він керувався, зраджуючи товаришів, у баладі охарактеризовано такими словами:
Не схотів же та той Сава козакам служити,
Відклонився до ляшеньків в Польщу паном жити.
Та схотів же та той Сава слави залучити,
Став козаків-запорожців по степах ловити.
Далі події розгортаються в маєтку за участю Сави Чалого та його родини:
Сидить Сава кінець столу та листоньки пише,
А Савиха молодая дитину колише.
Ой, як скінче дрібних листів та й спатоньки ляже,
А щось йому під віконце «добривечір» каже.
Неспокій огортає Саву, він розуміє, чим може скінчитися такий життєвий вибір. Сумніви і побоювання передає епізод, у якому Сава Чалий наказує служнику принести щось випити:
Піди, хлопку, до пивниці та вточи горілки,
Нехай же ми та вип’ємо за здоров’я жінки.
Піди, хлопку, піди, малий, та уточи пива,
Нехай же ми та вип’ємо та за мого сина.
Піди, хлопку, піди, малий, та уточи меду,
Ой, щось мені трудно-нудно, — голови не зведу!..
Усе це готує до сприйняття головної події балади — помсти запорожців. Жодного кривавого, жорстокого штриха немає в цьому уривку. Усе виписано стримано, з фіксацією основних моментів поєдинку:
Ускочили гайдамаки у саму світлицю.
Ой, як скочив та пан Сава із-за свого столу,
Ухопили пана Саву за правую полу.
Ой, як кинеться та пан Сава до ясного меча —
Ухопили пана Саву з-під лівого плеча.
Ухопиться та пан Сава за ясную зброю —
Ой, підняли пана Саву на три списи вгору.
Нe досягнув та пан Сава до своєї булави,
Положили пана Саву на дубовій лаві.
В уяві ніби пропливають уповільнені кадри фільму. Щоразу, коли оповідач вихоплює із зображуваного певну деталь, кадри на мить зупиняються, щоб ретельніше закарбуватися в уяві: Сава скочив — його схопили; Сава до меча — його вхопили з-під лівого плеча; Сава до зброї — його проткнули списами; Caвa до булави — його поклали на дубову лаву. Епізод виписаний досить лаконічно, але яскраво, емоційно сконденсовано.
Дубова лава — важлива деталь. На лаві завжди спав господар дому, на лаву його клали померлого перед тим, як відправити в останню дорогу. Отже, запорожці виконали святу справу. Смерть Сави Чалого — закономірний кінець його відступництва.
Останні рядки виражають ставлення народу до зрадника:
Оце ж тобі, пане Саво, сукні-одамашки,
Що ти нажив, вражий сину, з козацької ласки!
Окрім українських митців до образу Сави Чалого зверталися і польські письменники, зокрема А. Бельовський, В. Зелінський, А. Пенькевич, Ф. Равіта, А. Ролле та ін.
Балада «Ой, був в Січі старий козак…». Аналіз твору. Український фольклор. Конспекти лекцій
Повернутися на сторінку Український фольклор. Конспекти лекцій