Бальзак Оноре де (1799—1850) — французький письменник XIX ст.
До історії літератури увійшов як творець монументальної епопеї «Людська комедія», що стала самобутнім літописом життя суспільства XIX ст. У прозі Бальзака переплелися романтична та реалістична традиції. Основні твори із циклу «Людська комедія»: «Гобсек» (1830), «Шагренева шкіра» (1830—1831), «Втрачені ілюзії» (1837), «Євгенія Гранде» (1833), «Батько Горіо» (1834).
Оноре де Бальзак народився 20 травня 1799 р. у містечку Турі в родині посадовця Бернара-Франсуа Бальзака та дочки багатих буржуа Лори Бальзак (уродженої Сюрвіль). У 1807 р. за ініціативи матері стає пансіонером Вандомського колежу, який славився ліберальністю виховання. У 1813 р. через нервовий зрив, що стався внаслідок надмірного читання, повертається до Тура. Після того Бальзак змінює декілька колежів та пансіонів. Протягом 1816—1819 рр. навчається на факультеті права Паризької школи права. Паралельно студіює лекції з інших дисциплін у Сорбонні, служить у конторі стряпчого та в нотаріуса. Завершивши навчання, Оноре виявляє бажання стати письменником. Батько погоджується утримувати його два роки, поки він зможе заробляти власною працею. У цей час Бальзак переважно читає, а також пише невдалу героїчну трагедію «Кромвель». Задля заробітку починає писати пригодницькі романи, які не мають успіху. У 1829 р. побачив світ перший серйозний роман Бальзака «Шуани, або Бретань у 1799 році», що привернув увагу до молодого автора. Після того з-під його пера виходять книжки «Фізіологія шлюбу» (1829) та «Сцени приватного життя» (1830), які приносять письменнику широке визнання. Упродовж наступних чотирьох років Бальзак створює низку романів, повістей та оповідань. Це «Гобсек» (1830), «Шагренева шкіра» (1830—1831), «Полковник Шабер» (1832), «Євгенія Гранде» (1833). У 1833 р. у нього виникає задум об’єднати всі романи в єдину епопею. Остаточно ця ідея оформиться 1841 р., а 1842 р. втілиться у славнозвісній «Передмові до «Людської комедії»», куди війдуть інші його твори: «Батько Горіо» (1834—1835), «Обідня безбожника» (1836), «Банкірський дім Нусінгена» (1838), «Втрачені ілюзії» (1837—1843), «Селяни» (1844), «Кузен Понс» (1846—1847) та інші.
«Людська комедія» — грандіозна за задумом і широтою охоплення реалістична картина французького суспільства 1816—1848 рр. У ній письменник показав занепад дворянського суспільства й народження нового класу буржуазії («Батько Горіо», «Кузен ГІонс» та ін.). Він викривав владу грошей і капіталістичне хижацтво (образи банкіра, лихваря Гобсека, мільйонера Гранде, утікача-каторжанина Вотрена), буржуазний кар’єризм (Растіньяк). Бальзак опублікував також п’єси: «Вотрен» (1840), «Ділок» (1845), «Мачуха» (1848), збірку «Пустотливі оповідання» (1832—1837). У 1847 р. письменник приїхав до Верховні (селище в Україні, розташоване неподалік від Бердичева), де жила польська аристократка Евеліна Ганська, з якою він познайомився ще 1833 р. Від осені 1848 до 1850 р. він мешкав у маєтку постійно. Протягом цього часу серйозно хворий Бальзак майже нічого не пише. У березні 1850 р. він одружується з Ганською (шлюбна церемонія відбулася у Бердичеві). Письменник помер у Парижі 18 серпня 1850 р. після тяжкої хвороби серця.