Бароко, його філософські основи. Зарубіжна література 17-18 століття

Бароко, його філософські основи. Зарубіжна література 17-18 століття

Бароко — літературний і загально-мистецький напрям, що зародився в Італії в середині XVI століття, поширився на інші європейські країни, де існував упродовж 16—17 століть.
Термін «бароко» був введений у 18 столітті, причому не представниками напряму, а їхніми супротивниками — класицистами, які вбачали в мистецтві бароко цілком негативне явище.
Етимологія терміну «бароко» не визначена і на сьогодні. Найімовірніше, він походить від португальського виразу «perola baroko» — «перлина неправильної форми» або від італійського слова, що означає «вигадливий», «химерний».
Термін «бароко» вперше був застосований для характеристики стилю архітектурних споруд. Згодом його починали вживати для позначення інших мистецьких явищ. У 18 столітті застосовували до музики, а у XIX столітті його скульптури та живопису. Наприкінці XIX століття почали говорити про бароко в літературі.
Розквіт європейського літературного бароко припадав на 17 століття, яке по-єднувало дві великі епохи — Ренесанс і Просвітництво. У бароковому напрямі слід вбачати синтез мистецтв двох епох — Відродження та Середньовіччя (готики), хоча не можна відкидати і наявності у ньому цілої низки оригінальних стилістичних прийомів і поетичних рис.
Характерною особливістю нової доби стала суперечливість думок і почуттів. Якщо головним для доби Відродження був пристрасний вчинок у світі («Ромео і Джульєтта», «Дон Кіхот»), то для барокової доби — пристрасні роздуми про світ. Література бароко вела людину у світ неможливого, у світ мрій і сновидінь.

Характерні риси напряму:

• трагічна напруженість;
• світосприйняття;
• песимізм;
• скепсис, розчарування;
Людина, згідно із провідною бароковою ідеєю, — піщинка у Всесвіті. Життя її скороминуще, в ньому панують випадок і фатум. Найпоширеніші теми літератури бароко — «memento more» («пам’ятай про смерть») і «vanitas» («суєта»). Людина приречена на життєву суєту і страждання, а також на смерть, що є спасінням від скорботи життя;

• протиставлення реальності та ілюзій;
• гармонійне сполучення трагічного з комічним, піднесеного з вульгарним, жахливого з кумедним, тобто «поєднання непоєднаного»;
• інакомовність;
• нахил до ускладненої форми;
• погляд на Бога як на вершину досконалості (але зберігався і антропоцентризм: людина трактувалася не як противага Богові, а як найдосконаліше його творіння);
• збереження античного ідеалу краси, але спроба поєднання його з християнським ідеалом (Венера Мілоська і Сікстинська мадонна).

Термін «бароко» дав можливість об’єднати в межах цього літературного напряму чимало течій і шкіл, які існували здебільшого протягом 17 століття й відзначалися типологічно спорідненими рисами. Зупинимось на характеристиці деяких з них.

1. Гонгоризм — аристократична школа в іспанській поезії, яку започаткував по-ет Луїс де Гонгора.

Ознаки цієї школи
• відмова від ренесансного принципу доступності поезії;
• утвердження культу чистоти форми, принципової безсюжетності і ускладненості поетичного слова.

2. Маринізм — літературна течія в Італії 17 століття, пов’язана з ім’ям Джамбатісто Маріно.

Характерні риси цієї школи:
• перевага форми над змістом;
• наявність примхливих метафор, порівнянь, словесної гри при відсутності відчуття, етичних і громадських ідей.

3. Преціозна література — (від франц. «вишуканий», «витончений») аристократичний напрямок у літературі Франції 17 століття.

Особливості
• оспівування галантного кохання та дрібних епізодів із світського життя;
• використання примхливих метафор, умовних алегорій, перифраз;
• улюблені форми лірики: сонети, рондо, послання.

4. Метафізична школа — напрямок в англійській літературі 17 століття.

Ознаки
• характерна крайність ускладненої форми;
• винахід примхливих образних концепцій (кончетто), метафор;
• важке розшифрування символів та алегорій.

Висновок. Отже, бароко у мистецтві та літературі 17 століття стало одним із наймогутніших стильових напрямів, які створили незаперечні художні цінності. Найголовнішим завданням бароко було зворушити людину, справити на неї сильне враження. Доба бароко — неповторне мистецьке явище, котре залишило після себе вигадливі, а подекуди навіть химерні пам’ятки у багатьох європейських країнах.

Бароко, його філософські основи. Зарубіжна література 17-18 століття

Повернутись на сторінку Зарубіжна література 17-18 століття

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *