Бар’єри комунікації (лат. communicatio — повідомлення) — перешкоди, що виникають у процесі комунікації і заважають адекватному сприйняттю, розумінню та обміну інформацією. Бар’єри комунікації спричиняють різні перешкоди, основними з яких є: технічні, зумовлені перепонами на шляху проходження інформації між комунікантами, або блокування чи спотворення сигналів самим каналом комунікації; психологічні, пов’язані з деформаціями, спричиненими ставленням реципієнта до комунікатора, до каналу та способу комунікації, змісту та форми повідомлення (від негативних (упередження і неприхильність) до крайніх позитивних (цілковита відсутність критичного сприйняття, схиляння перед авторитетом)); соціальні, зумовлені належністю комунікатора і реципієнта до різних соціальних груп, соціальними обмеженнями доступу окремих особистостей та їх спільнот (майнових, національних) до інформації та можливостей її використання; культурні, які виникають переважно в міжнаціональній комунікації і можуть бути породжені відмінностями в національних традиціях спілкування, системах норм та цінностей тощо; семантичні, пов’язані з невідповідністю кодів, які використовують учасники комунікації, починаючи від різного тлумачення окремих знаків і термінів аж до повного незнання реципієнтом мови повідомлення. Часто семантичні бар’єри спричиняє наявність довгого комунікативного ланцюжка. Як правило, наслідком впливу бар’єрів комунікації на спілкування є втрата частини інформації або ентропія повідомлення, яка може бути як незначною, так і глобальною, що унеможливлює процес комунікації загалом. Бар’єри комунікації представників різних соціокультурних систем можуть навіть спричинити культурний та комунікативний шок. Соціологічне трактування бар’єрів комунікації може бути визначено через категорії умов або факторів, які утруднюють інтеракцію та перешкоджають обміну інформацією. З теорією бар’єрів комунікації пов’язана теорія комунікативних конфліктів. Однак якщо виникнення комунікативних конфліктів зумовлене усвідомленим відхиленням від кодифікованої характеристики комунікативної ролі, то виникнення бар’єрів комунікації спричинюють недостатні підготовка комунікантів до реалізації своїх ролей, знання комунікативних відносин, в які вони вступають в межах цих ролей, засвоєння вербальних норм вираження інформації. За способом своєї дії на учасників комунікації і за кінцевим ефектом бар’єри комунікації можна поділити на кілька груп. Руйнування контакту викликають бар’єри деструктивного типу (переважно технічні та транскультурні).
Бар’єри комплікативного типу (зумовлені міжмовною інтерференцією) ускладнюють комунікацію, бо вимагають від партнера підвищеної уваги, що може спричинити дискомфорт і роздратування. Інтенціональні бар’єри виникають через невдале визначення комунікативних цілей або невірний прогноз комунікативних цілей і замислів партнера по комунікації. Бар’єри акцентного типу не руйнують спілкування, але викликають у співрозмовника неприємне відчуття поганого володіння мовою ним чи його партнером (наприклад, граматичні, стилістичні чи фонетичні помилки). Бар’єри комунікації у спілкуванні можна долати шляхом спеціальних прийомів, які перебувають у комплементарному взаємозв’язку: засвоєння необхідних знань і навичок мовного і немовного характеру, формування комплексних мовленнєвих здібностей з використанням різного типу вправ, застосування стандартизованих текстових шаблонів мовленнєвої поведінки, оптимізація ілокутивної сили висловлювання шляхом її ситуативного закріплення.