Басьо Мацуо (інший псевдонім — Мунефуса, справжнє ім’я Дзінсітіро; 1644—1694) — видатний майстер японської поезії XVII ст.
Відомі твори: збірки віршів «Зимові дні» (1684), «Весняні дні» (1686), «Затихле поле» (1689), «Гарбуз-горлянка» (1690), «Солом’яний плащ мавпи» (1691), п’ять дорожніх щоденників, куди включив свої й чужі вірші, записи: «Кістки, що біліють у полі» (1684—1685), «Мандрівка до Касіма» (1687), «Рукопис у дорожньому мішку» (1687—1688), «Мандрівки в Сарасіна» (1688), «Стежками Півночі» (1689).
Мацуо Басьо народився в 1644 р. у містечку старовинної провінції Іга, що знана своєю мальовничістю, в родині потомка самурайського роду. Батько заробляв на хліб викладанням каліграфії, яка в Японії вважається визнаним мистецтвом. Ще з дитинства хлопчик захопився поезією. У 1664 р. відбувся творчий дебют Басьо: в одній з антологій були надруковані два його вірші. Згодом поет видав збірку віршів «Каїої» («Покриття з черепашок») і з цим маленьким томиком подався в Едо, де кипіло літературне життя. Але в цьому місті невідомому поету важко було досягти успіху. Проте 1677 р. Басьо стає професійним учителем поезії. Поезія не принесла йому великих статків, зате дала багато шанувальників та учнів. Один з них, заможний торговець, подарував своєму вчителеві невеличку хижку, біля якої поет посадив банан, японською — «басьо». Ось тоді поет і взяв псевдонім Басьо.
Для учнів ця хижка перетворилася на духовний храм, який вони називали «басьо-ан» — бананова обитель. Двері цієї хижки завжди були відчинені для тих, кому Поезія, Мистецтво, Духовність були важливіші за добробут, статки і владу. У віршах, створених на початку 80-х років XVII ст., Басьо любив відтворювати улюблену картину: свою хатинку й навколишній пейзаж — маленький ставок, берег річки, що поріс очеретом. Спокійне життя Мацуо Басьо у банановій обителі було перерване страшною пожежею, яка спалила половину Едо, тодішньої столиці, де жив митець. Полум’я знищило і притулок поета. Хоча учні відбудували хижку і навіть насадили нові банани, Мацуо Басьо став мандрівним поетом, послом поезії, як його іноді називали. Десять років Мацуо Басьо подорожував країною, час від часу повертаючись до свого бананового храму. Саме тоді побачили світ найкращі збірки його хоку, які до сьогодні вважаються неперевершеним зразком, поетичним еталоном. У 1680 р. Басьо створив перший варіант знаменитого вірша:
На голій гілці
Ворон сидить самотньо.
Осінній вечір.
Для поезій Мацуо Басьо характерними є лаконічність у зображенні навколишнього життя, багатозначність образів, філософічність змісту. Поезія Мацуо Басьо пов’язана зі світом природи. Через природу автор передає внутрішній стан ліричного героя, його настрій, емоційні переживання. Герої Басьо — селяни, рибалки, поети, мандрівники, до яких автор ставиться зі співчуттям і любов’ю. Учні Басьо уклали сім збірок віршів свого вчителя, куди увійшли і їх власні («Зимові дні» — 1684; «Весняні дні» — 1686; «Затихле поле» — 1689; «Гарбуз-горлянка» — 1690; «Солом’яний плащ мавпи» — 1691). Пам’яткою нового стилю (карумі) стали дві останні збірки Басьо: «Мішок вугілля» (1694) і «Солом’яний плащ мавпи. Книга друга», яка вийшла вже після смерті поета (1698). Великого поета смерть застала в мандрах, коли він перебував у місті Осака.