Безпритульність — 1) відсутність у індивідів або сімей постійного житла, що унеможливлює ведення осілого способу життя і повноцінне соціальне функціонування; 2) стійкий тривалий стан побутової невлаштованості, що не дає змоги людині задовольнити власні потреби. Безпритульність існує завжди, але збільшується в періоди соціальних потрясінь і лих, тому є індикатором цивілізованості та рівня моралі в суспільстві. Безпритульність за обсягами прояву буває індивідуальною (покидання дому через конфлікт, втрата житла через житлові махінації), груповою (кочівні народності (цигани, групи мігрантів з інших країн)) і масовою (біженці); відкритою або прихованою залежно від способу реєстрації бездомних. Безпритульність як соціально-економічне й соціально-правове явище виникає внаслідок різних причин: спаду виробництва і поширення безробіття; нестачі дешевого житла, малозабезпеченості значної кількості громадян; стану соціального здоров’я суспільства (наявність душевнохворих, осіб з девіантною поведінкою, функціональна неспроможність сімей тощо); обмежених можливостей реалізації соціальних програм з надання допомоги малозабезпеченим, представникам груп ризику; війн, локальних конфліктів, стихійних лих тощо. Бездомні, як правило, беззахисні перед моральним, соціальним і фізичним насильством, їх громадянські права і свободи — обмежені. Безпритульність є потенційною загрозою для суспільства, оскільки відсутність житла і роботи штовхає на злочини. Наслідки безпритульності закономірні: венеричні захворювання, участь у конфліктах, загроза поширення ВІЛ-інфекції, зловживання алкоголем і наркотиками, психічні відхилення через брак уваги, дискримінація і насильство.
Безпритульність існує практично всюди, однак менше бездомних у розвинутих країнах. Масова безпритульність характерна для великих міст, особливо для мегаполісів. Точна статистика про кількість безпритульних (бездомних) в Україні відсутня. Проблема безпритульності потребує комплексного розв’язання, сприяння бездомним у отриманні житла є лише частковим її вирішенням, а основні причини безпритульності закорінені у глобальних соціальних негараздах: соціальній нерівності, бідності населення, правопорушеннях громадян тощо. Безпритульність є відображенням політико-економічного й культурного станів соціуму, це закономірний наслідок криз перехідного етапу в розвитку країни. Зростання масштабів безпритульності у пострадянських країнах, у т. ч. в Україні у 90-ті ХХ ст., було наслідком соціально-економічних потрясінь перехідного періоду.