Безробіття — соціально-економічне явище, сутність якого полягає в тому, що певна частина економічно активного населення, незважаючи на своє бажання і потенційні можливості, не може застосувати свої здібності до праці, знайти роботу. Безробіття спричиняється розбіжностями (кількісними і якісними) на ринку праці між пропозицією робочої сили і попитом на неї, за якого певна частина працездатних вимушено поповнює резервну армію праці. Безробітними визнають працездатних громадян працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку та ін. передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до праці. Статистика безробіття ґрунтується на обстеженнях робочої сили у зв’язку з проблемами зайнятості й показників органів державної служби зайнятості щодо реєстрації безробітних, які звернулися в ці органи за сприянням у працевлаштуванні. Однак не всі люди, які потребують роботи, звертаються до служб зайнятості, тому останні фіксують лише кількість офіційно зареєстрованих безробітних (на кінець певного періоду: року, кварталу, місяця). Структуру безробіття вивчають за такими критеріями: стать, звертаючи особливу увагу на менш соціально захищену категорію жінок; вік, з виокремленням молодіжного безробіття і безробіття осіб передпенсійного віку; соціальна група (робітники, інженерно-технічні працівники, вчителі, медперсонал, службовці тощо); рівень освіти; професійні й кваліфікаційні характеристики; рівень доходів і забезпеченості; причини і мотиви звільнення. Виокремлюють такі типи безробіття: фрикційне, структурне, циклічне, приховане. Фрикційне безробіття зумовлене добровільним переходом працівників з однієї роботи на іншу, внаслідок чого певна їх частка, що перебуває у стані зміни місця роботи, є незайнятою. Воно наявне навіть за повної зайнятості, тобто збалансування попиту й пропозиції робочої сили на ринку праці. Структурне безробіття є результатом розбіжностей попиту й пропозиції на ринку праці у професійно-кваліфікаційному або регіональному аспекті. Воно виникає внаслідок науково-технічного прогресу (звільнення робітників через автоматизацію й запровадження нової техніки та технології), конверсії, скорочення старих виробництв і виникнення нових, нерівномірності розвитку регіонів, що призводить до зменшення попиту на одні професії й збільшення його на інші. Циклічне безробіття зумовлене спадом виробництва в економічному циклі, що призводить до зменшення кількості зайнятих і зростання безробітних. Циклічне безробіття має значні масштаби, охоплює велику кількість людей, викликає депресію, втрату соціального оптимізму, бездіяльність населення і, як наслідок, — суспільні негаразди та політичні безпорядки. Приховане безробіття пов’язане зі спадом виробництва, неефективною зайнятістю, що змушує роботодавців надавати працівникам довгострокові неоплачувані відпустки, зі зростанням кількості працівників, які шукають роботу самотужки, не звертаючись до служби зайнятості, тощо. Приховане безробіття існує в офіційній і неофіційній формах. До офіційно прихованих безробітних належать особи, які зареєстровані статистикою як такі, що перебувають у адміністративних відпустках за ініціативою адміністрації чи вимушені працювати в умовах неповного робочого дня; до неофіційно прихованих належать незайняті, які з певних причин не звертаються у служби зайнятості, самостійно шукають роботу. За ознакою реалізації права на працю виокремлюють: нормальне (природне) безробіття, спричинене тим, що певна частка постійно перебуває у процесі пошуку, зміни місця роботи тощо, його практично неможливо позбутися (у розвинутих країнах 4—6%); добровільне, яке виникає, коли частина працездатного населення незадоволена матеріальними умовами праці, добровільно відмовляється працювати; примусове, зумовлене примусовими діями з боку адміністрації організацій, фірм щодо звільнення або переведення працівників на частково оплачувану роботу); хронічне, спричинене тим, що розбіжності на ринку праці між попитом та пропозицією мають тривалий характер; застійне, яке виникає, коли розбіжності на ринку праці між попитом та пропозицією мають масовий та довготривалий характер; інтелектуальне, за якого безробітними є працівники, що мають дипломи про отримання вищої освіти, наукових звань.
За характером вияву безробіття поділяють на регіональне, пов’язане з соціально-економічними особливостями регіонів, і сегментне, зумовлене диспропорціями ринкових сегментів, різним ступенем розвитку відносин власності. Основними негативними наслідками безробіття є: економічні (недовипуск певної кількості продукції, зниження купівельної спроможності населення), соціальні (втрата роботи як джерела існування, зниження соціального статусу, погіршення умов життєдіяльності, збільшення злочинності, пияцтва, поява значної кількості незадоволених людей тощо), соціально-психологічні (втрата почуття стабільності, оптимізму, погіршення здоров’я). Тому розвинуті країни розробляють і впроваджують державні й регіональні програми, спрямовані на регулювання ринку праці, зниження безробіття, соціальну допомогу безробітним.