Берне Роберт (1759—1796) — «незвичайна людина» або ще — «геніальний поет Шотландії» (Вальтер Скотт), бідний селянин, який став видатним майстром слова.
Основні твори: «Кільмарнокський томик» (1786), «Послання Вельзевула» (1790), «Пісні смерті» (1792), «Дерево свободи» (1793).
Народився 1759 р. в сім’ї фермера. Коротке його життя минало в безперервній боротьбі зі злиднями, у важкій праці на фермах, орендування яких було вигідніше для землевласників. Його освіта обмежилась уроками батька, який знав грамоту й лічбу, читанням книжок маленької бібліотеки, що ретельно зберігалася. Потяг юнака до знань побачив і розвинув сором’язливий сільський учитель, друг його батька. Багатий духовний світ поета, його надзвичайна майстерність — усе це здобуто шляхом безперервної й наполегливої самоосвіти. Поетичний хист у Бернса прокинувся рано. Перший вірш був написаний у п’ятнадцять років. За ним з’явилися й інші. їх любили й запам’ятовували друзі Бернса. У 1786 р. за передплатою цих шанувальників було видано маленьку книжку віршів під назвою «Кільмарнокський томик», яка зробила ім’я поета популярним. Два роки він живе в Единбурзі, проте нічого не змінюється в його особистому житті. Він живе в злиднях та постійних тривогах за рідних. Поезія не стала його ремеслом, він до кінця життя працює чиновником. Поет був людиною щедрою, ділився грішми, коли вони в нього були. Левову частку свого першого гонорару віддав на спорудження пам’ятника поету Фергюсону. Іншим разом придбав гармату і відіслав її у Францію на підтримку повсталого народу. Гармату затримали, а поет зажив слави неблагонадійного.
Усе життя Роберта Бернса пройшло в нужді. Помер він у 37 років. Нині його день народження відзначають у Шотландії як національне свято.
Основою поезій Роберта Бернса був фольклор. Головними темами — любов і дружба, людина й природа. Водночас Берне рано почав замислюватися про причини суспільної нерівноправності. Тому поет сміливо виступає на захист прав молоді на щастя, розвінчує деспотизм релігії та державної влади. Моральні цінності поет декларує у своєму творі «Чесна бідність». Вірою в непереможність народу пройнята поезія «Джон Ячмінне Зерно». Герої Бернса — прості люди з їх повсякденними проблемами. За своє коротке життя Роберт Берне написав збірки віршів «Единбурзький том» (1787), «Послання Вельзевула» (1790), «Пісні смерті» (1792), «Дерево свободи» (1793), поема «Том О’Шеннер». Вірші Роберта Бернса пройняті гумором і оптимізмом. Багато з них стали народними піснями. Широко відомі його соціальні твори — сатири, політичні балади, фейлетони, епіграми. У віршах Бернса звучить шотландський діалект. Заслугою поета є демократизація тематики, мови, художніх засобів. Багатство ритмів і інтонацій, дивна гнучкість і барвистість народної мови — ці характерні особливості найкращих віршів Бернса принесли йому світову відомість.