Брехт Бертольд (1898—1956) — німецький письменник, драматург, критик, теоретик театру.
Найвідоміиіі його твори: «Добра людина із Сезуана» (1940), «Життя Галілея» (1939), «Матінка Кураж та її діти» (1941), «Кавказьке крейдяне коло» (1945).
Народився Бертольд Брехт 1898 р. в м. Аугсбург (Німеччина). Навчався у місцевій гімназії, згодом — у Мюнхенському університеті на медичному факультеті. У 1918 р. служить санітаром на фронті, тут починає писати вірші, п’єси. 20-ті роки пов’язані з переїздом до Берліна, режисерською роботою і розробкою концепції епічної драми. У цей час драматург захоплюється ідеям соціалізму, через що пізніше (з 1933 до 1948 р.) змушений знаходитися в еміграції. У 1948 р. повертається в соціалістичну Німеччину, стає засновником театру «Берлінер Ансамбль», художні експерименти в якому роблять його всесвітньо відомим. Бертольд Брехт стає новатором у царині театру. Він розробив концепцію «епічної драми». На думку драматурга, необхідно звертатися не до емоцій, а до розуму людини, намагатися розвинути її інтелект. Між глядачем і сценою має бути дистанція.
Глядач має не співпереживати, а свідомо робити висновки, учитися. Сценічна драма повинна провести людину через страждання до очищення (катарсис). Основним принципом епічного театру стає «ефект відчуження». Проблема сприймається ніби відсторонено, буденне явище постає в новому, незвичайному («чужому») світлі. «Ефект відчуження» досягається додатковими коментарями, написами, «зонгами» (піснями). Актори, задіяні у драмі, не стільки вживаються в образ, скільки передають певну ідею, алегорію, втілену в образі. Конфлікт драми залишається нерозв’язаним — це принцип «відкритого фіналу»: автор не дає відповіді на поставлені ним питання, він спонукає глядача до самостійного пошуку шляхів вирішення соціальних чи моральних проблем. Брехт був цілком переконаний, що мистецтво, зокрема драма, покликане активно втручатися в суспільне життя, сприяти його вдосконаленню.