Бурлацька пісня «Та забіліли сніги…». Аналіз твору. Український фольклор. Конспекти лекцій
Шедевром бурлацької лірики фольклористи вважають пісню «Та забіліли сніги…». Її перші рядки навівають смуток, створюють неповторну атмосферу розгортання події:
Та забіліли сніги,
Забіліли білі,
Ще й дібровонька.
Поетичне відтворення внутрішніх переживань, почуттів і думок, викликаних життєвими негараздами, народ віддавна поєднував з образами природи. Художній паралелізм наявний і в аналізованому тексті. Образ білих снігів викликає в уяві реципієнта краєвиди холодної та непривітної до бідаки-сіроми чужини, а також асоціюється зі станом людини в її передсмертні дні. Лаконічно, просто й переконливо, за допомогою одного об’ємного образу пісня створює неспокійну, тривожну тональність. Такий початок готує до сприйняття чогось трагічного, невідворотного.
Наступна строфа розгортає сумну картину з життя бурлаки, повідомляючи про його хворобу:
Та заболіло тіло
Бурлацькеє біле,
Ще й головонька.
Занепокоєння посилюється з кожним рядком, переростаючи у співчуття до героя пісні, вболівання за його нещасливу долю.
Неквапна розповідь поступово вихоплює яскраві деталі з бурлацького життя. Нікому сумувати за бурлакою, бо в нього немає ні батька, ні неньки, ні сестри, ні брата, ні вірної дружини. Цей вичерпний перелік підкреслює болісне переживання героєм свого сирітства. Усе життя пробув він самітником, поневіряючись у наймах, у самотині доведеться й помирати. Увесь душевний біль він може вилити тільки своєму товаришеві, такому самому сіромі, як і він сам.
Монолог бурлаки займає більше половини тексту пісні. Неспокій і тривога, що виникли на її початку, сягають кульмінаційної точки. За давнім звичаєм, просить бурлака у свого товариша прощення. У словах «прости ж мене, брате» — щире каяття за випадково заподіяну образу чи лихе слово. А далі висловлює і свою останню волю, виконати яку — священний обов’язок того, кому адресовано прохання:
Зроби ж мені, брате,
Вірний товаришу,
З клен-древа труну!
З клен-древа труну.
Поховай мене, брате,
Вірний товаришу,
В вишневім саду!
В вишневім саду.
В вишневім садочку
На жовтім пісочку,
Під рябиною.
Рослинна символіка в змальованій картині досить прозора. Завжди на одиноких могилах висаджували дерево — явір, тополю, калину. У різних варіантах пісні — «рябину» (горобину), «калину», які в контексті могили є символом журби і скорботи. Постійні повтори уповільнюють розповідь, увиразнюють її, допомагають зосередитися на основному: «забіліли… забіліли», «рости… рости», «лист додолоньку… лист додолоньку». У виконавській практиці вони поглиблюють емоційний вплив твору. Подібну роль виконують анафори («З клен-древа труну», «В вишневім саду») і звертання до товариша. Пестливо-зменшувальні форми окремих слів («дібровонька», «головонька», «садочок», «додолоньку») викликають співчуття до бурлаки, підкреслюють його природне прагнення мати хоч би який захист, відчувати людську турботу, увагу, співчуття. Особливої чарівності та виразності надають пісні постійні епітети: «біле тіло», «вірний товариш», «жовтий пісочок», «ясне сонце», «буйний вітер».
Бурлацька пісня «Та забіліли сніги…». Аналіз твору. Український фольклор. Конспекти лекцій
Повернутися на сторінку Український фольклор. Конспекти лекцій