Бюрократія — форма здійснення владних функцій у соціальній системі, елемент механізму інтеграції та регулювання за умов експансії публічної влади. У сучасному розумінні бюрократію трактують як: специфічну форму соціальних організацій та відносин у суспільстві (політична, економічна, ідеологічна тощо), в яких центри виконавчої влади практично незалежні від більшості їх членів; вищий, привілейований прошарок чиновників-адміністраторів у державі; ієрархічно організовану систему управління державою (суспільством) за допомогою апарату, наділеного функціями та привілеями, що дають змогу йому превалювати над інтересами більшості. Найповніше дослідження бюрократії здійснив М. Вебер. За його концепцією, якісною характеристикою бюрократії може бути її ефективність, за умови, що бюрократичний апарат сприяє упорядкуванню організаційних структур управління і діє на основі наукових рекомендацій, не піддаючись політичному тиску. Як бюрократію він розглядає і пов’язаний груповими потребами, інтересами та цінностями специфічний соціальний прошарок, який посідає певне місце у суспільстві. У сучасному суспільстві бюрократія може забезпечувати виконання управлінських функцій у належно структурованих, малодинамічних організаційних структурах (до них належить державний апарат) за умови контролю з боку демократичних структур, суспільства загалом за діями чиновництва.
За відсутності реальної демократії у суспільстві, надмірної централізації влади, домінування адміністративних методів управління бюрократія тяжіє до відчуження виконавчої влади, її концентрації в руках чиновництва, що прагне уникнути або послабити демократичний контроль за прийняттям управлінських рішень; трансформації об’єктивно необхідних для ефективного функціонування соціального управління інструментальних функцій апарату, перетворення його на самодостатню силу. Чиновники, які можуть контролювати державні органи та ресурси, за відсутності контролю з боку конституційних органів і засобів народного впливу використовують владу в особистих інтересах; поширюється корупція. Одним із основних джерел адміністративної влади, доступних бюрократії, є контроль над різноманітними засобами комунікації, що унеможливлює існування поглядів, відмінних від точки зору представників управлінського апарату. Офіційна політика виправдовується, опозиційні пропозиції та програми дискредитуються, інформація приховується, опозиція придушується.