Бюрократії теорія. Що таке теорія бюрократії?

Бюрократії (франц. bureaucratie, букв. — панування канцелярії) теорія (грец. theoria — дослід) — концепція управління суспільством, яка відображає і досліджує реальний процес бюрократизації всіх сфер, що полягає у суворій ієрархічності структур управління, регламентованості всіх управлінських процесів, підзвітності нижчих рівнів управління. Теоретичні витоки сучасної теорії бюрократії пов’язують з ідеями Сен-Сімона, який першим звернув увагу на роль організації в розвитку суспільства. Він вважав, що влада не повинна успадковуватися, а має зосереджуватися в руках людей, які володіють спеціальним знанням «органічних» тенденцій у формуванні організацій. Феномени теорії бюрократії вивчають у таких напрямах: «ідеальний тип», або організація (М. Вебер); умови бюрократизації та розвитку формалізму в організаційній системі (Р. Мішель); дослідження адміністрації, що спрямовані на розкриття ефективних методів управління; розвиток теорії організації; дослідження бюрократії як соціальної системи (Р. Мертон, О. Гоулднер, П. Блау); історичні і порівняльні дослідження бюрократії. Визнаною є теорія бюрократії М. Вебера. Він пов’язував бюрократію з пануванням і описував її як центральний феномен сучасного суспільства, ідеальний тип управління, адміністрації, властивостями якого є: встановлення норм права і підкорення ним кожного індивіда, застосування норм права в управлінні, панування в суспільстві права, а не чиновників тощо. Втілювати право на практиці повинні компетентні чиновники — бюрократія. М. Вебер розглядав бюрократію як вершину управлінської раціональності та ефективності, що є результатом процесу раціоналізації суспільства і культури. Він виокремлював такі ознаки ідеального типу бюрократичних систем: ефективність, що досягається через фіксований розподіл обов’язків між членами організації; ієрархізація влади за принципом «зверху донизу»; формалізована система норм, яка забезпечує одноманіття діяльності та стандартність (а також передбачуваність) схем принципових рішень; знеособлення діяльності й нейтральність відносин між функціонерами організації, де індивід виступає як часткова функція — носій певного посадового статусу. М. Вебер принципово розмежовував політичну і бюрократичну діяльність. Створив свою теорію бюрократії як ідеальну типологію, розуміючи деяку її розбіжність з практичним втіленням, але наголошував на методологічній правильності такого підходу. М. Вебер відзначав, що лише професійний характер бюрократії, наявність апарату кваліфікованих чиновників (особисто незалежних людей, призначених за договором, що отримують заробітну плату, соціальні гарантії, мають професійну кваліфікацію тощо), приватне життя яких відокремлене від службової діяльності, дають змогу ефективно функціонувати управлінській структурі. Відхилення призводять до скасування особистої незалежності, казнокрадства, хабарництва тощо; бюрократичний апарат перетворюється на машину, що функціонує сама для себе. Тому М. Вебер пропонував постійно обмежувати і контролювати бюрократію за допомогою регулярної ротації (пропорційної заміни через певний термін) кадрів управлінського апарату, перевірки з боку політичних інститутів. Теорії бюрократії досліджують чиновницький бюрократичний апарат, соціальну верству, носія певної «статусної свідомості», що володіє специфічною системою цінностей (комплексом уявлень про кар’єру як ієрархічне переміщення в управлінсько-владному соціальному просторі завдяки особистим зусиллям) і про корпоративний етос, який передбачає самоототожнення службовця з організацією, його цілей із загальними цілями організації як умов досягнення особистого успіху. Умови бюрократичної організації формують специфічний тип особистості, головними психологічними і моральними рисами якої є політичний, ідейний і моральний конформізм, орієнтація на виконання нормативних формальних обов’язків, стандартизація потреб та інтересів. Бюрократія не має власної ідеології, тому першим еквівалентом її замінника є фетишизація держави — основна ідеологічна ознака бюрократії. Сила й організованість бюрократії призвели до поширення думки про те, що вона становить певний клас, у руках якого зосереджена реальна влада.

Щороку теорія бюрократії в демократичному суспільстві забезпечує потреби вільного ринкового господарства в раціональному управлінні і деперсоналізацію суспільних відносин. У поствеберівський період науковці починають розробляти більш реалістичні теорії бюрократії, які описують бюрократію як «природну систему», включаючи поряд з раціональними моментами — ірраціональні, з формальними — неформальні, з емоційно нейтральними — особистісні тощо. Р. Мертон застосував до поняття «бюрократія» категорію «дисфункція». На його думку, поширенішою дисфункцією бюрократичної організації є перенесення її функціонерами наголосу з цілей організації на її засоби, внаслідок чого засоби (ієрархізація влади, сувора дисципліна, неухильне слідування правилам, інструкціям тощо) перетворюються на самоціль, поряд з раціональними цілями виникають ірраціональні, головні цілі заміщуються побічними тощо. O. Гоулднер, досліджуючи теорії бюрократії, дійшов висновку, що існує два типи бюрократії — представницька, для якої, зокрема, притаманна влада, що ґрунтується на знаннях й уміннях, та авторитарна, яка застосовує різноманітні санкції (покарання) для зміцнення своєї влади. На думку О. Гоулднера, бюрократія виникає у зв’язку з дисфункціями в бюрократичній організації, коли підпорядкування перетворюється на самоціль, а влада узаконюється самим фактом перебування на посаді. У таких організаціях бюрократія існує як система знеособлених правил, сприяючи тим самим зменшенню напруги в роботі групи. При виведенні системи зі стану рівноваги в ній починають діяти спеціальні внутрішні правила, спрямовані на відтворення рівноваги, але при цьому значно зростає суворість контролю за роботою всієї групи. Це, у свою чергу, призводить до збільшення напруги в роботі, а отже, знову викликає порушення рівноваги системи.

Бюрократії теорія. Що таке теорія бюрократії?

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *