Біологічне (грец. bios — життя) і соціальне (лат. societas — спільність, суспільство) — співвідношення природних і культурних факторів, що зумовлюють людську поведінку, сутність людського єства. Побутують два наукові підходи до трактування проблеми. Один передбачає домінування соціального над біологічним (К. Маркс і Ф. Енгельс). За іншим підходом, природа людини зумовлює її соціальну поведінку. Обидва підходи поєднує твердження, що людська природа двоїста. Питання про співвідношення біологічного і соціального трактувалося по-різному. Просвітники і К. Маркс, вважали, що соціальне середовище, виховання здатні радикально змінити індивіда, перетворити його, а природне в людині цілком змінюється та обумовлюється соціальними факторами. Людський вимір природи існує тільки для суспільної людини, тому що тільки в суспільстві природа є ланкою, що пов’язує людину з людиною, а природне буття стає людським. Суспільство є закінченою сутнісною єдністю людини з природою. У ХХ ст. філософи довели, що зв’язок з природою і органікою людини порушений, вчинки не визначаються винятково інстинктами, які у людей ослаблені, неміцні і недостатньо розвинені, щоб гарантувати стабільне існування, а самосвідомість, розум, уява і здатність до творчості порушують єдність із життєвим середовищем. Ці положення були розвинуті у психоаналізі.
Суперечки про співвідношення біологічного і соціального активізувалися з розвитком генетики. Вивчення генетично ідентичних однояйцевих близнюків дало змогу з’ясувати, що саме генетична спадковість обумовлює людську природу, а соціальні фактори мають вторинне значення. Вихідні біологічні, психофізіологічні характеристики, вроджена індивідуальна біопсихофізіологічна організація, темперамент, генетично наслідувані задатки почали розглядати як визначальне людське єство. Однак сучасні вчені погоджуються, що як біологізація, так і вульгарна соціологізація є антинауковими.