Ваххабізм — релігійно-політична течія в ісламі, яку наприкінці XVIII ст. в Аравії заснував арабський богослов Мухамед ібн Абд аль-Ваххаб, який виступив з проповіддю відродження чистоти ісламу, за «правдиве єдинобожжя», яке виключає будь-яких посередників між людиною і Аллахом. Ваххабізм відмовився від культу святих (зокрема, самого пророка Мухамеда), паломництва до їхніх могил; вважаючи це проявом багатобожжя, засуджує розкіш, паління, співи, танці. Ідеї ваххабізму тривалий час були маргінальними, підтримувалися локальними спільнотами віруючих у пустелях Аравії. Згодом вони стали гаслом релігійного пуризму, поширюваного членами династії Саудидів — впливового аравійського роду, а потім — завойовників-фундаторів королівства Саудівська Аравія (з 1932).
Ваххабізм як форма ісламу, яка має традиціоналістський характер та внаслідок вихідного свідомого архаїзму важко піддається оновленню, є популярною доктриною для сучасних громадських та політичних рухів, що виступають проти оновлення та модернізації ісламських суспільств. Ваххабізм є державною ідеологією у Саудівській Аравії, де він сприяє консервації усталеної ісламської політичної культури, та джерелом легітимації влади правлячої династії. Принципи ваххабізму стали однією зі складових доктрини політичного ісламізму та, за фінансової підтримки заможних саудівських родин, частиною гасел ісламського міжнародного тероризму.