Вебер (Weber) Макс (1864—1920) — німецький соціолог, соціальний філософ, історик, економіст; засновник розуміючої соціології та теорії соціальної дії. Досліджував античну, середньовічну та новоєвропейську історію господарства, право, релігію і мистецтво, природу капіталізму, його історію та подальшу долю, проблеми капіталістичної урбанізації, історію античного та середньовічного міста, вивчав специфіку сучасної йому науки, цікавився міжнародною політикою. Вже в перших роботах Вебер — «До історії торгових суспільств в середні віки» (1889), «Римська аграрна історія та її значення для державного та приватного права» (1891) — означені контури його розуміючої соціології, що тісно пов’язувалась з історією. До початку Першої світової війни Вебер видає низку праць із соціології права, соціології релігії, аграрних відносин в античності; публікує в журналі «Логос» програмно-теоретичну статтю «Про деякі категорії розуміючої соціології». З 1916 по 1919 він публікує «Господарську етику світових релігій», доповіді: «Політика як покликання та професія» (1919) і «Наука як покликання та професія» (1920). Посмертно була видана його фундаментальна праця «Господарство та суспільство» (1921), де підсумовувалися його соціологічні дослідження, а також збірки статей з методології та логіки культурно-історичного та соціологічного дослідження, з соціології релігії, політики, соціології музики та ін. Вебер розвинув методологічні аспекти соціології, тісно пов’язані з теоретичною ситуацією у суспільствознавстві наприкінці ХІХ ст. Наука про культуру, суспільство та історію, заявляв Вебер, повинна бути вільною від оцінних суджень. Вебер розмежовував віднесення до цінності і оцінку: якщо перше перетворює індивідуальне враження на об’єктивне, значуще судження, то оцінка не виходить за межі суб’єктивності. Одним з основних методологічних інструментів Вебера є категорія «ідеального типу», що позначає теоретичну конструкцію «інтересу епохи». Ідеальний тип Вебера близький до ідеальної моделі, якою користуються природознавці. Такі поняття, як «економічний обмін», «людина економічна», «ремесло», «капіталізм», «церква», «секта», «християнство» є ідеальнотиповими конструкціями, що вживаються як засоби для зображення індивідуальних історичних утворень. Оманою Вебер уважав ототожнення «ідеальних типів» цих розумових конструкцій з історико-культурною реальністю. Вебер запровадив у соціологію категорію розуміння, стверджуючи, що необхідність розуміння предмета свого дослідження відрізняє соціологію від природничих наук. Соціологія розглядає поведінку особистості, оскільки лише особистість вкладає у свої дії певний сенс; оскільки дія індивіда осмислена, соціологія повинна бути розуміючою. З принципом розуміння пов’язана категорія соціальної дії, що передбачає два моменти: суб’єктивну мотивацію індивіда чи групи, без якої взагалі не можна говорити про дію, і орієнтацію на іншого (інших), яку Вебер називає ще «очікуванням», і без якої дія не може розглядатися як соціальна. Вчений вважав, що суб’єктами дії можуть бути лише окремі індивіди, а колективні форми не є суб’єктами соціальної дії, тому не слід приписувати їм волю чи мислення.
Дослідження Вебера з соціології релігії почалися з роботи «Протестантська етика та дух капіталізму» і завершились великими історико-соціологічними екскурсами, присвяченими аналізу світових релігій. Предметом його дослідження став зв’язок між релігійно-етичними принципами та формами економічної діяльності. Вебер прагнув довести, що саме релігійні переконання, релігійна етика були основними стимулами розвитку капіталістичної економіки. Розглядаючи соціальне розшарування суспільства, Вебер запровадив поняття «статусні групи». Члени цих груп ведуть тільки їм властивий спосіб життя. До них належать люди різного достатку, оскільки вагомими чинниками є престиж і влада, котрі можуть не залежати від багатства. Метод розуміючої соціології дав змогу по-новому оцінити зміст і механізми влади. Легітимне (ненасильницьке) панування людини над людиною можливе, за Вебера, лише тоді, коли підлеглі усвідомлюють користь здійснюваного над ними керівництва. Він виділяє три типи панування: традиційне, харизматичне і легальне. Вебер аналізував бюрократію, вбачаючи в ній раціональну форму здійснення влади. Веберівські дослідження започаткували концепції наукового управління суспільством. Проблеми, які він розглядав, є і нині провідними в соціології. Обґрунтованими ним базовими соціологічними поняттями користуються фахівці.