Вергілій (70—19 рр. до н. е) — найвидатніший римський поет епохи Октавіана Августа.
Автор героїчного епосу «Енеїда», який вважається вершиною римської класичної поезії.
Публій Вергілій Марон народився 15 жовтня 70 р. до н. е. у селищі Анди неподалік Мантуї. Майбутній засновник «золотої латини» був незнатним за походженням: його батько (за однією версією) був гончаром чи (за другою версією) поденним робітником у державного чиновника Магія, з дочкою якого він згодом одружиться. Завдяки наполегливій праці батька та фінансовій підтримці тестя сім’я Вергілія досягла певних статків, що дозволило не тільки дати сину добру освіту, але й залишити йому у спадок невеличкий маєток поблизу Мантуї. Освіту Вергілій здобував у риторичних школах Кремона, Медіолана й Рима. Проте оратором не став. Повернувся на батьківщину займатися сільським господарством та літературною працею. На той час у Римі точилися громадянські війни, і Вергілій через це втрачає свої земельні ділянки. Повернути землі йому допомагають друзі за сприяння майбутнього імператора Октавіана Августа. Для Вергілія ця подія стала дивом, а Октавіана все життя він сприймав як божество. У 45 р. до н. е. переїхав на околицю Неаполя. Творчість Вергілія формувалась під впливом епікурейської проповіді відходу у приватне життя й «александрійського» спрямування в римській поезії, що поглибило зображення особистих почуттів і патетики пристрастей. Першим великим твором Вергілія вважається збірка «Буколіки» («Пастушачі пісні», 42—38 рр. до н. е.), що складалась із окремих віршів, в яких розповідалось про життя пастухів. В дидактичній поемі «Георгіки» («Поема про землеробство», 36—29 рр. до н. е.) поет оспівує любов до природи і землеробства, прославляє мирне сільське життя. Найвизначніший твір Вергілія — незавершена епічна поема «Енеїда», в якій розповідається про мандрівки і участь у війнах троянця Енея, що нібито заснував царство на латинській землі і вважався предком імператора Октавіана Августа.
Тема була підказана Августом. Сюжет поеми пов’язаний з легендарними подіями Троянської війни. Після падіння Трої герой Еней, рятуючи своє життя, назавжди залишає свою нещасну батьківщину. Боги неухильно спрямовують його шлях до Італії, де, за їхнім присудом, Енею належить стати засновником нового славетного роду героїв. Серед нащадків Енея мають з’явитися легендарні засновники Риму Ромул і Рем, а пізніше — Юлій Цезар та Октавіан Август. Суть поеми полягала в тому, що Еней, за міфом, був сином самої богині Венери (Афродіти). Таким чином, Вергілій у своєму творі пов’язав рід Октавіана з богами. «Енеїда» не тільки поетичною мовою прославляє Римську імперію й обожнює особистість Августа, але є, перш за все, енциклопедичним висновком розвитку античної культури. Майстерністю вираження почуттів Вергілій відкрив новий період в давньоримській літературі. Переробки «Енеїди» відомі в усіх літературах світу; найкраща з них — І. П. Котляревського.