Верифікація (лат. verus — справжній і facere — робити) — логіко-методологічна процедура встановлення істинності наукових гіпотез (або інших наукових тверджень) на основі їх емпіричної перевірки. Розрізняють безпосередню верифікацію — пряму перевірку тверджень, в яких формулюються дані спостереження чи експерименту (або тверджень, що фіксують взаємозалежність цих даних), і опосередковану верифікацію — встановлення логічних відносин між опосередковано верифікованими і прямо верифікованими твердженнями. Перше експліцитне формулювання принципу верифікованості було здійснене Ф. Вайсманом у роботі «Логічний аналіз понять ймовірності» (1930). Концепцію верифікації розробили учасники віденського гуртка. У межах логічного позитивізму верифікацію розглядають як спосіб перевірки наукових тверджень, які розуміються як «протокольні положення, тези», що фіксують дані безпосереднього досліду. «Протокольними положеннями» вважають речення, які виражають факти просто і безпосередньо, без будь-яких переробок, змін чи доповнень. Факти, виражені в «протокольних положеннях» без будь-яких викривлень, є безумовними висхідними позиціями знання. Положення, що фігурують у науковому знанні, поділяються на два класи: 1) положення, що не мають предметного змісту, тобто які передують судженням, зводяться до тавтології і належать до логіко-математичної сфери, аналітичні, логічні істини; 2) осмислені положення, що зводяться до емпіричних фактів та до сфери конкретних наук — фактичні істини. Верифікація найчастіше використовується в емпіричній соціології.
На етапі підготовки дослідження верифікація здійснюється через встановлення відповідності структури і логіки інструментарію методичним та методологічним вимогам; на етапі пілотажного дослідження з’ясовується стійкість інструментарію за допомогою визначення однозначності сприйняття респондентом питань анкети; на етапі польових робіт виявляють рівень стандартизації дослідницької ситуації; на етапі оброблення та аналізу даних встановлюють узгодженість результатів відповідей кількох однакових за значущими соціальними характеристиками груп респондентів. У соціально-прогностичних дослідженнях верифікація полягає у визначенні рівня достовірності розробленого прогнозу, перевірці його обґрунтованості. Абсолютна верифікація прогнозу, тобто встановлення його відповідності дійсному стану об’єкта в прогнозованому майбутньому, практично неможлива, але на завершальних стадіях розроблення прогнозу можлива відносна верифікація — визначення відповідності прогнозної розробки вимогам сучасної науки. Для визначення обґрунтованості, надійності й точності соціального прогнозу використовують експертні оцінки, повторні або паралельні прогнозні розробки, зіставлення розробленого прогнозу та ін. процедур.