Верлен Поль — французький «король поетів» XIX ст., автор прозових творів та есе. Його прониклива, художньо досконала лірика передавала дух декадентської доби. Своєрідність верленівського художнього світу значною мірою зумовлена поєднанням у ньому імпресіоністичних та символістських елементів.
Основні твори: поетичні збірки, цикли: «Сатурнічні вірші» (1866), «Вишукані свята» (1869), «Добра пісня» (1870), «Романси без слів» (1844), «Далеке і близьке» (1884), «Любов» (1888), «Щастя» (1891), книга літературно-критичних статей «Прокляті поети» (1884).
Поль Верлен народився 30 березня 1844 р. у родині військового інженера Ніколя-Огюста Верлена та Елізи-Стефані Верлен (дівоче прізвище Деє), селянки за походженням. Упродовж 1853—1862 рр. навчався у школі Ландрі, яку закінчив з дипломом бакалавра словесності. У 1863 р. у часописі «Прогрес» був опублікований його перший ущипливий сонет «Пан Прудом». Верлен зближується з поетами-«парнасцями». Цього ж року він влаштувався на посаду експедитора паризької мерії. Перша верленівська збірка поезій «Сатурнічні вірші» вийшла друком 1866 р. і була видана за кошти автора.
У 1869 р. Верлен оприлюднив поетичну збірку «Галантні святкування». Поет щиро підтримав Паризьку комуну, а після поразки комунарів (1871 р.), побоюючись переслідувань, разом із дружиною ненадовго виїхав з Парижа. На той же рік припало, знайомство Верлена з юним поетом Артюром Рембо. Наступні два роки вони удвох мандрували країнами Європи, заробляючи на життя приватними уроками французької мови. Під час сутички пострілом із револьвера Верлен поранив Рембо і був засуджений до двох років ув’язнення (1873 р.). У в’язниці поет продовжував віршувати, там же згодом навернувся до християнства. Після звільнення Верлен видав кілька збірок поезій, зокрема, «Романси без слів» (1874), «Мудрість» (1881), «Давно й нещодавно» (1884), а також надрукував серію статей «Прокляті поети», до яких зарахував А. Рембо, Т. Корб’єра та С. Малларме. У 1886 р. вийшли друком книжка його автобіографічної прози «Нотатки вдівця» та збірка оповідань «Луїза Леклерк». Від середини 80-х років розпочинається «лікарняний період», спричинений тривалими хворобами, що переслідували поета. Утім, протягом цього часу Верлен створює чимало нових поетичних збірок, зокрема «Кохання» (1888), «Паралельно» (1889), «Присвяти» (1890), «Щастя» (1891), «Інтимні літургії» (1892), «Елегії» (1893), «Плоть» (1896) та ін.; автобіографічну прозу — книжки «Як я лежав у лікарні» (1891) та «Як я сидів у в’язниці» (1893), а також п’єси. Кілька разів він подорожував до Нідерландів та Бельгії з програмою публічних виступів. Поет помер у Парижі 8 січня 1896 р.