Вернадський Володимир Іванович (1863—1945) — вчений-енциклопедист, природодослідник, мінералог, геолог, хімік, історик, філософ, громадський діяч, засновник геохімії, біогеохімії, радіогеології, гідрогеології, генетичної мінералогії, основоположник вчення про еволюцію біосфери в ноосферу, вчення про живу речовину; академік (з 1912), почесний член російських і західноєвропейських АН та ін. товариств; засновник і перший президент Всеукраїнської АН, організатор і директор Радіологічного інституту, Біогеохімічної лабораторії; нагороджений високими державними відзнаками. Автор понад 700 наукових праць і статей. На природничому відділенні фізико-математичного факультету Петербурзького університету вивчав мінералогію та кристалографію. Одночасно займався землезнавством, фізичною географією, природними водами, біологією, історією розвитку наукової думки, філософією, історією та літературою; вивчив усі слов’янські мови, а також німецьку, французьку, англійську та ін. Після закінчення університету в 1885 Вернадський працював у ньому, потім у різних наукових закладах Німеччини, Австрії, Італії та Франції, після повернення став професором мінералогії та кристалографії у Московському університеті. Вернадського вважають засновником радіогеології, проблемами радіоактивності він займався з 1908. У 1912 Вернадський переїхав на Україну, під Полтаву, саме тут розробив учення про живу речовину, про біосферу, запровадив нові поняття-терміни: «всюдність життя», «тиск життя», його «швидкість і загущеність». Вернадський був учасником земського і конституційно-демократичного рухів, одним з організаторів ліберальної партії кадетів. У травні 1918 розпочав організацію Всеукраїнської академії наук, у 1919 був обраний її президентом. За вклад у світову науку Вернадського обрали професором Паризького університету. Наприкінці 1926 вийшла його фундаментальна праця «Біосфера».
У 1928 він організував Відділ живої речовини, Біогеохімічну лабораторію. Виїздив за кордон, читав лекції, працював у наукових центрах. Вчений вважав, що біосфера під впливом наукових досягнень та діяльності людини поступово переходить у новий стан — сферу розуму, або ноосферу. Останнім дослідженням вченого стала праця «Декілька слів про ноосферу». Праці Вернадського збагатили науковий світогляд, відіграли значну роль у становленні сучасної картини світу. Предметом його досліджень були різні філософські і методологічні проблеми: різноманітність просторово-часового стану матерії, структура і властивості часу, логіка дослідницьких і спостережних наук, співвідношення емпіричного і теоретичного в науковому пізнанні, побудова науки та загальні закономірності її розвитку. Вернадський вивчав природу наукового світогляду, взаємодію природознавства і філософії, соціальні функції науки, етики, наукової творчості, був одним із творців антропокосмізму — системи, в якій природничо-історична, природна (космічна) і соціально-гуманітарна, людська тенденції розвитку науки гармонійно об’єднуються в єдине ціле.