Вибірка — 1) представницька частина генеральної сукупності, що відтворює закон розподілу ознаки в цій сукупності; 2) процес добору одиниць. Використовують такі види вибірки: гніздова, квотна, багатоступінчаста, невипадкова, районована, систематизована, випадкова, територіальна. Вибірка гніздова — вид вибіркі, за якого об’єкти, що відбираються, являють собою групи, або гнізда (кластери), дрібніших одиниць. Гніздом називають одиницю добору вищого ступеня, що складається з дрібніших одиниць нижчого ступеня. У вибірку включають як всі одиниці нижчого рівня, так і їх частину. Кількість одиниць у гнізді називають його розміром. Здійснювати добір і обстеження кількох компактних груп (гнізд) простіше, ніж десятків або сотень окремих одиниць. Добір невеликих кількостей територіальних сегментів (населених пунктів, районів, житлових кварталів тощо), вибіркове або суцільне опитування їх населення істотно зменшують вартість і терміни проведення дослідження. Розбіжності між гніздами мають бути мінімальними, а складові — неоднорідними; при опитуванні велика кількість малих гнізд має переваги над великими. вибірка квотна — мікромодель об’єкта соціологічного дослідження, яка формується на основі статистичних зведень (параметрів квот) переважно щодо соціально-демографічних характеристик елементів генеральної сукупності. У соціологічних дослідженнях метод квотної вибірки вперше застосували інститути опитування суспільної думки на початку XX ст. Квотна вибірка використовується при створенні моделі соціального експерименту, при опитуваннях суспільної думки, поряд з вірогіднісними вибірками, для контролювання показниковості результатів опитування, побудови вибірки щодо невеликої генеральної сукупності, нерівномірного розподілу в ній елементів спостереження. За квотної вибірки припускають наявність статистичних даних щодо певних істотних характеристик або характеристик генеральної сукупності, що корелюють з ними. Однак ці дані не використовуються для визначення обсягу вибірки, добір респондентів здійснюється цілеспрямовано за допомогою інтерв’юерів. Величина квотної вибірки визначається на підставі досвіду і становить від 1000 до 2500 одиниць спостереження залежно від складності структури досліджуваного об’єкта. Кількість характеристик, дані про які вибираються як квоти, зазвичай не перевищує чотирьох. Квоти задають за незалежними і за взаємозалежними параметрами. Параметри квот у відсотках відтворюють структуру генеральної сукупності за контрольними ознаками. Велика кількість параметрів квот ускладнює роботу інтерв’юерів, призводить до збільшення систематичної помилки. Ступінь репрезентативності квотної вибірки підвищується прямо пропорційно до ступеня стійкості значень характеристик, за якими задаються квоти, тому ознаки, що змінюють свої значення занадто швидко, у моделі квотної вибірки застосовуються рідко. Теоретичні помилки для такої вибірки не обчислюються, тому деякі соціологи вважають неефективним використання квотної вибірки для досліджень, що вимагають високої точності. Ефективність квотної вибірки перевіряють за допомогою порівняння її результатів з результатами вірогіднісної вибірки. Метод квот істотно скорочує час опитування. Вибірка багатоступінчаста — вибірка, побудована шляхом поетапного відбору об’єктів, причому сукупність об’єктів, відібраних на попередньому етапі, є вихідною для добору на наступному. Проміжні об’єкти, що формують вибіркову сукупність на вищих ступенях багатоступінчастої вибірки, називають одиницями добору. Відповідно розрізняють одиниці добору першого ступеня (первинні), одиниці добору другого ступеня (вторинні) і т. д. Об’єкти нижнього ступеня називають одиницями спостереження. До багатоступінчастої вибірки вдаються тоді, коли неможливо або складно сформувати основу для всіх елементів генеральної сукупності або ж генеральна сукупність настільки велика, що простий випадковий або систематичний добір елементів призводить до надмірного розпилення. Збільшення кількості ступенів, з одного боку, скорочує базові пункти опитування, економить людські і матеріальні ресурси, з іншого — знижує точність вибіркових оцінок. Тип багатоступінчастої вибірки визначає спосіб організації добору на кожному ступені. Комбінування різних прийомів при побудові багатоступінчастої вибірки дає змогу створювати ефективні вибіркові моделі. Вибірка невипадкова — добір одиниць сукупності за визначеним принципом. Статистичні висновки про всі об’єкти за невипадкової вибірки робити неприпустимо. Виділяють два види невипадкового добору: спрямований (цілеспрямований, цільовий, вибір на розсуд) і стихійний. Спрямований добір характеризується вибором одиниць або їх груп за заздалегідь визначеним принципом: вибір типових об’єктів, тобто метод типових представників, метод «снігової грудки» і вибір квотами. Обрані за методом типових представників об’єкти можуть представляти всю генеральну сукупність, якщо можливе виділення типів явищ і вибір типових об’єктів. Наявність даних суцільного випереджаючого обстеження гарантує об’єктивність при визначенні типовості об’єктів. Метод типових представників простий, економічний, дає змогу швидко знайти тенденції в генеральній сукупності, однак через суб’єктивність вибору є ненадійним для висновку про кількісні розподіли. Метод зручний, коли можна обмежитися невеликою кількістю об’єктів. Метод «снігової грудки» — це техніка пошуку і добору об’єктів з певним поєднанням властивостей в умовах, коли важко окреслити межі генеральної сукупності. За винятком першого кроку, вибір чергового респондента відбувається за вказівкою респондентів, включених до вибірки на попередньому кроці. Стихійні вибірки формуються довільно і, як правило, незалежно від дослідника (опитування за допомогою засобів масової інформації, «вибірка першого зустрічного», опитування пасажирів на зупинках або в транспорті та ін.). Вибірка районована (стратифікований, розшарований добір) — вибірка, при формуванні добору якої передує процедура районування (розшарування, стратифікації), тобто поділу вихідної сукупності на статистично або якісно однорідні підсукупності, так звані шари, страти або типові групи. Розшарування підвищує точність вибіркових оцінок, бо варіація між шарами компенсується процедурою виділення шарів, що забезпечує представництво у вибірці частин сукупності, які цікавлять дослідника. Розрізняють стратифікацію одномірну і багатомірну, залежно від того, одна чи кілька ознак є основою поділу сукупності. Ознаки повинні мати тісний зв’язок з досліджуваними змінними. Вибірка систематична (добір систематичний, механічний, або псевдовипадковий, квазівипадковий) — процедура добору кожного k-гo елемента зі списку елементів вихідної сукупності. Номер першого елемента вибірки часто визначається випадково (наприклад, у таблиці випадкових чисел знаходять перше число в інтервалі від 1 до k). Число k називають інтервалом, або кроком, систематичного добору і визначають як цілу частину числа від розподілу кількості елементів вихідної сукупності на обсяг вибірки (k = [N/n]). Вибірка систематична застосовується сучасними соціологами, бо вона проста і зручна. Систематичний добір дає задовільні результати тільки за відсутності в списках циклічності, пов’язаної з інтервалом добору, або інших тенденцій, здатних впливати на результат. Вибірка випадкова (випадковий, вірогідний добір) — спосіб добору, за якого кожен елемент генеральної сукупності має деяку відмінну від нуля ймовірність бути відібраним. Розрізняють простий випадковий добір (ПВД), коли ймовірності потрапити до вибірки для кожного елемента однакові, і власне випадковий, або вірогідний, добір.
Реалізувати процедуру ПВД можна лотерейним методом і за допомогою таблиці випадкових чисел. При використанні лотерейного методу всі елементи генеральної сукупності нумеруються, потім жетони з номерами ретельно перемішують і витягають послідовно п жетонів, з яких утворюється вибірка. Виділяють дві схеми ПВД: добір «з поверненням» (схема Боулі), коли витягнутий жетон знову повертається в урну, і добір «без повернення» (безповторний). За схеми «безповернення» підвищується стійкість результатів. Якщо генеральна сукупність велика і частка добору не перевищує 5%, то безповторний добір рівноцінний схемі Боулі. Розглянуті схеми дуже трудомісткі, тому при формуванні рівновірогідної вибірки елементів чи їх груп з великих сукупностей користуються таблицями випадкових чисел. Основою побудови будь-якої вибірки є два основні принципи: уникнути зміщення результатів і максимальна точність при заданих витратах. Вибірка потребує коригування — приведення структури вибіркової сукупності у відповідність із структурою генеральної сукупності за однією або кількома контрольованими ознаками. Коригування вибірки може бути самостійним етапом при аналізі даних опитування. Розрізняють такі способи коригування даних опитувань: добір відсутнього числа анкет (по квоті або в цілому) безпосередньо в польових умовах, використання технік перезважування вручну або на комп’ютері, які зводяться до розрахунку за кожним значенням контрольованої ознаки вагового коефіцієнта як відношення планового числа анкет до реально отриманого. Ваговий коефіцієнт k > 1 означає, що анкет недостатньо і кожна з них використовується в обробці більше одного разу, тобто їх обсяг збільшується в k раз. Якщо k < 1, обсяг анкет відповідно зменшується, надлишкові анкети виключаються з обробки, k = 1 означає, що група анкет бере участь в обробці без змін. Основа вибірки — опис усіх одиниць вихідної сукупності, придатний для наступного добору одиниць (списки, переліки, карти, схеми населених пунктів або територій), який має задовольняти вимоги повноти, точності, адекватності, відсутності дублювання і зручності роботи. Територіальна вибірка — вибірка на основі документів, що реєструють населення за місцем проживання. Основні переваги територіальних вибірок полягають у тому, що вони дають змогу охопити всі шари населення, є економічнішими порівняно з вибірками, побудованими за виробничим принципом. Виробнича вибірка — вид вибірки, основу якої становлять документи, що реєструють населення за місцем роботи або навчання. Це дає змогу здійснювати постійний твердий контроль при плануванні дослідження і аналізуванні даних. У соціології використання виробничої вибірки, зазвичай, обмежене обстеженням окремих виробничих комплексів, об’єднань, підприємств або установ, на вищому рівні призводить до розпилення, збільшення витрат. Для великомасштабних соціологічних досліджень найпридатнішою є змішана стратегія.