Вимір у соціології — процедура, за допомогою якої об’єкти дослідження, що є носіями певних відносин і формують емпіричну систему, відображаються у вигляді математичної системи з відповідними відносинами між її елементами. Об’єктами виміру можуть бути індивіди, виробничі колективи, умови праці, побуту тощо, кожному з них приписується елемент використовуваної математичної системи. У соціологічній практиці найчастіше використовуються числові математичні системи, можливе використання і нечислових (частково упорядкованих безкінечностей, графів, матриць тощо). Модельовані об’єкти вступають у відносини як носії визначених властивостей, тому замість терміна «вимір об’єктів» часто використовують термін «вимір властивостей об’єктів». Основні проблеми теорії вимірів у математиці розробив А. Лебег (XIX ст.) в аксіоматичній теорії міри, де запропонував принципи виміру імовірностей. Для застосування теорії міри в соціології необхідно було вирішити питання, як отримувати величини ознак, що цікавлять соціолога. На межі XIX і XX ст. у суспільних науках постала нагальна потреба у розробленні методики побудови формальних моделей досліджуваних процесів або явищ. Непридатність класичного підходу для вимірів у суспільних науках зумовила розширення цього поняття, внаслідок чого як вимір почали розуміти спосіб приписування чисел об’єктам незалежно від того, чи використовувалася при цьому одиниця виміру. Основою такого підходу стало припущення про існування ізоморфізму (гомоморфізму) між емпіричними і числовими системами і відносинами. Класичне розуміння виміру не суперечить і може розглядатися як окремий випадок такого підходу. Одним із засновників нового підходу до розуміння виміру став американський психолог С. Стівенс, його ідеї розвинули П. Суппес, Дж. Зінес, Д.-X. Кранц, Р.-Д. Льюс, А. Тверскі, І. Пфанцагль, які створили теорію вимірів, основними поняттями якої є поняття шкали і її припустимого перетворення. Потреба використання в соціології шкал низьких типів змусила дослідників з особливою увагою поставитися до того факту, що на більшості чисел можливе задавання різних структур, наслідком цього підходу в поєднанні з аналізом практичних потреб виявилося узагальнення поняття виміру на той випадок, коли математична система не є числовою.
На практиці до виміру у соціології (та ін. гуманітарних науках) відносять вимір будь-якого рівня, навіть номінального. З методологічної точки зору вимір є методом, що включає на рівних засадах емпірико-операціональний і концептуально-математичний компоненти. Вирішення питання про обґрунтованість того або іншого виміру залежить від вихідної теоретичної концепції, що заснована на розширеному тлумаченні філософської категорії кількості: «Усе, що… може бути виражене за допомогою літер, за умови, що з останніми ми вміємо оперувати за точними правилами, характерними для математичних вирахувань, можна вважати прикладом кількості і кількісних співвідношень» (С. Яновська). Існує низка проблем, пов’язаних із практичним забезпеченням відповідності виміру своїй суті: проблема взаємодії об’єкта виміру і вимірника («зворотний вплив» тестування на опитуваних), забезпечення його надійності, обґрунтованості, точності.