Виробничий потенціал (лат. potentia — сила) суспільства — 1) середня кількість майбутніх років, протягом яких наявне населення за існуючого рівня смертності здатне працювати при збереженні рівнів економічної активності; 2) сукупність ресурсів, резервів, можливостей, здатність соціальної системи реалізувати свої можливості. Теоретики-марксисти вказували, що найвиразнішою інституціональною формою вияву працездатності є виробництво. У категорії «виробництво» очевидно виявляється соціальний зміст праці, оскільки в основних формах (матеріальних і духовних) виробництво — це завжди організація, форма спільної діяльності соціалізованих індивідів, якій притаманна структура, доцільність, ієрархія соціальних і професійних статусів, режим управлінських реакцій. Поняття «виробничий потенціал суспільства» як єдність просторових і тимчасових характеристик одночасно відображає три рівні зв’язків і відносин: минуле — стійку сукупність наявних властивостей, накопичених системою в процесі її становлення, що обумовлюють здатність (можливість) системи до оптимального функціонування і розвитку; сьогодення — процеси актуалізації накопиченого системою, практичне застосування і діяльне використання її надбань, реалізовані і нереалізовані можливості і резерви; орієнтири на майбутнє — у процесі трудової діяльності не тільки реалізуються наявні здатності переходу з віртуальної форми буття в актуальну, а й народжуються нові сили і здібності.
Рівень виробничого потенціалу суспільства, який визначає стійкий, сформований у процесі становлення наявний стан системи, і тип його функціонування, що характеризує динамічні параметри цієї ж системи, зумовлені тісним взаємозв’язком усіх трьох вказаних вище граней взаємодії його внутрішніх структурних зв’язків і відносин. Так, домінування в системі утворень хронологічного минулого призводить до нагромадження інерційних зв’язків, пасивний зв’язок з потенційними можливостями, не підкріплений їх діяльнісною реалізацією в сьогоденні, переводить потенцію (як можливість, здатність) з реальної, конкретної, форми у формальну, абстрактну, знижуючи тим самим не тільки перспективний (майбутній), а й наявний (сформований) рівень виробничого потенціалу суспільства.