Влада державна — інституційний засіб реалізації політичної волі народу чи блоку соціальних сил у державних формах. Державна влада є політичним інститутом держави, її органів та установ, що розвиваються і функціонують у політико-правовому просторі. Сутність та особливості різноманітних способів володарювання, функціонування поля «панування і підкорення», залучення і використання владних ресурсів та виробництво технологій влади, проблеми трансформації владних зв’язків за умов постмодерного, інформаційного суспільства були й лишаються предметом досліджень багатьох філософів, соціологів, політологів, соціальних психологів сучасності. Найзначущі концепції державної влади у ХХ ст. розробили М. Вебер, П. Сорокін, П. Бурдьє, А. Тоффлер, М. Фуко, Н. Луман, Е. Гідденс, Х. Ортега-і-Гасет, Ф. Фукуяма, З. Бжезинський, Ю. Хабермас, Ж. Блонделя, Г. Ділігенський, С. Москович, В. Халіпов, К. Гаджиєв, В. Ледяєв та ін. Державна влада є однією з форм публічної політичної влади (поряд з партійною, муніципальною тощо); належить органам держави, її посадовим особам відповідно до чинного законодавства (у цьому виражається її легалізація); діє від імені всього суспільства, за його уповноваженням (фактичним або юридичним), передусім у результаті виборів. На практиці державна влада може представляти й інтереси окремих верств, а не суспільства загалом. Найважливішими елементами природи державної влади є політична воля, сила і ресурсний потенціал; структурними компонентамии — політико-правові інститути, що є типовими для форм сучасної держави, специфічними при реалізації у різних країнах. Державна влада поєднує публічний і політичний характер, але не ідентична публічній владі. Онтологічну сутність державної влади характеризують такі ознаки: будь-яка державна влада має політичний характер, але не будь-яка політична влада є державною; публічна політична влада іманентно належить народові, певному класу, соціальній верстві тощо, залежно від типу соціально-політичної системи, а державної влади — державі, від імені якої її здійснюють державні органи та державні службовці; політична влада характеризується як дифузійністю, так і певною консолідацією, а державна влада є консолідованим, єдиним, нерідко централізованим феноменом; державна влада виконує арбітражну роль у суспільстві, регулює відносини соціальних, етнонаціональних та ін. груп населення, інша публічна влада такі функції виконувати не здатна і не покликана; державна і недержавна публічна влада мають різні механізми реалізації: державна влада формалізована, легалізована, закріплена у правовій формі, реалізується завдяки дії політико-правових інститутів і спеціалізованого державного апарату (парламент, уряд, суди тощо), а політична — використовує партійні норми, силу громадської думки, потенціал «вільних» ЗМІ та спирається на зацікавлені групи, свої інституціоналізовані організації, їх політичне представництво в органах держави (у парламентах), інколи (політичні конфлікти) — на політизовані профспілки, озброєні загони чи церкву; публічна політична влада стимулює і супроводжує процес політичного структурування соціуму. Державна влада має об’єднувати населення як громадян суверенної країни, поділяючи його лише за політико-територіальними чи адміністративно-територіальними ознаками; державна влада юридично уповноважена застосовувати легалізоване насильство (у більшості випадків — легітимний примус); державна влада володіє юридичним верховенством у суспільстві, вона суверенна (поширюється на все суспільство, має загальнотериторіальний характер) та універсальна (регулює усі галузі життя суспільства), різновиди публічної політичної влади мають похідний і частково залежний характер; державна влада — не тільки соціально-політичний феномен, це водночас інститут конституційного права, система правових норм, що регулює соціальні відносини влади з юридичних позицій.
За сутнісними ознаками державна влада є цільовою, організованою, територіальною, легальною, правосуб’єктною, суверенною, інституціоналізованою. Державна влада у політико-правовому форматі має безособовий характер. Вона представлена владними органами, в яких локалізовані та сконцентровані державні владні функції та суб’єкти, що ці функції виконують (суб’єкти державної влади). Владні органи створюють свій власний апарат, тобто систему владних державних установ — функціональних управлінських організацій, працівники яких також виконують владні функції та дії (державно-політичний менеджмент), що визначені державою та її органами. Суб’єктами державної влади стають тільки ті громадяни (піддані) держави, які посідають певні місця в її владних органах та виконують у них відповідні владно-державні функції (ролі) професійно. Державна влада, яку здійснюють ті чи інші суб’єкти в її органах та установах, як правило, делегована (надана) т. зв. контрсуб’єктами — громадянами чи підданими відповідної держави (хоча можлива й узурпація влади). Державна влада як публічне явище соціально-політичного характеру — основна форма вияву політичного панування великої соціальної спільноти (народу, класу, еліти, блоку соціальних сил тощо), є функцією асиметричного суспільства, володіє у ньому верховенством, суверенітетом і має специфічні ознаки та професійний апарат для регулювання соціальних відносин, використовує право й можливість застосування легітимного примусу.