Власність — динамічне утворення, виражене в матеріальних та духовних продуктах, яке належить індивідам або колективам і є формою привласнення різноманітних благ через існуючу форму суспільного виробництва (капіталістичного, соціалістичного тощо). Власність впливає на загальний стан особистості, принципи та норми її життєдіяльності, рівень соціальних благ у суспільстві, свободу в межах суспільства. Від правильного розпоряджання власністю залежить її продуктивність і користь як для безпосереднього власника, так і для осіб, за яких він несе відповідальність. Власність зумовлює усі процеси, пов’язані з життєдіяльністю особистості. Основними сутнісними характеристиками власності є такі: власність є інтенційною, ціннісно зумовленою основою діяльності особистості, результатом і основою динамічного розвитку подальшої ціннісно спрямованої діяльності індивіда; власність регулює взаємовідносини між особистістю і суспільством як суб’єктивовану оцінку соціумного процесу; є варіантом відображення можливостей індивіда у реалізації певних цінностей; суть власності становить система альтернатив реалізації задумів, які у конкретній ситуації найповніше відповідають можливостям особистості. Індивід усвідомлює власність на кількох рівнях залежно від супровідних чинників, які зумовлюють характер діяльності, безпосередньо впливають на емоційний стан індивіда, визначаючи його місце в соціумі залежно від вияву соціальної активності, варіантів самоідентифікації в суспільстві. Розрізняють такі рівні сприйняття власності особою: чуттєво-емоційний (комплекс відчуттів і емоцій, спричинених виявом повноважень власника: відчуття корисності власності та можливостей у розпоряджанні нею; відчуття власності як гаранта соціальної захищеності, винагороди за працю, витрачені зусилля); поверхово-раціональний (усвідомлення відповідності власності витраченим на її здобуття зусиллям, сумлінності, закріплює розуміння власності як справедливої винагороди); практично-раціональний (розуміння адекватності набутого рівня власності уявленням, здібностям індивіда) та особово-раціональний (характерний для найзабезпеченіших людей; власність не сприймається як результат зусиль, є наслідком привілейованого походження або отримана під впливом особливостей соціальної поведінки, яка не завжди відповідає морально-правовим нормам суспільства). За ступенем емоційного сприйняття власності індивідами її поділяють на фрагментарну, яка не становить для індивіда ніякої матеріальної та духовної цінності, а об’єкти власності він може отримувати без затрат фізичних, розумово-інтелектуальних сил, матеріальних витрат; та актуальну, що справляє ціннісно-моральний вплив на власника, об’єкти якої відповідають рівню ціннісно-духовних запитів особистості.
Актуальна власність високого ступеня актуалізації досягається в результаті значних зусиль, є осмисленням об’єктом прагнення, свідченням вияву можливостей індивіда; середнього ступеня — осмислена індивідом, досягається шляхом докладання особистістю відповідних зусиль, однак використовується індивідом із суто практично-прагматичної точки зору, є виявом споживацьких інтересів власника; низького ступеня — це своєрідний запас, резерв для можливого подальшого використання, матеріально втілені речі та об’єкти, які не належать до предметів постійного використання, на їх придбання не витрачаються актуальні кошти. Визначаються три рівні внутрішньо-власницької свободи: вільної реалізації, притаманний особам, які сприймають власність на поверхово-раціональному рівні, характеризується розумінням власницьких взаємовідносин у соціумі як абсолютно партнерських, рівноправних; прагматичної реалізації, характерний для осіб із практичним раціональним рівнем усвідомлення власності, визначається прагматичною налаштованістю осіб у взаємостосунках з учасниками соціумного процесу; індивідуально спрямований рівень, що означає розпоряджання власністю з індивідуальних позицій, притаманний особам з особово-раціональним рівнем усвідомлення власності.