Вольтер. Життєвий і творчий шлях. Сторінками біографії
Справжнє прізвище Вольтера — Франсуа Марі Аруе. Дослідники вважають, що його псевдонім є анаграмою імені.
Вольтер народився 21 січня 1694 року в Парижі. Його батько був нотаріусом, походив із середовища буржуа, мати була дворянкою. Оскільки титул передавався у спадок по батьківській лінії, то, відповідно, Вольтер його не отримав. Ця обставина згодом відіграла вагому роль у житті видатного просвітителя, вплинула на формування його негативного ставлення до кастових привілеїв дворянства і, зрештою, втілилися в блискучій формулі: «Я повірю в те, що дворяни мають більше прав від народження, ніж прості люди, коли побачу, що з лона матері перші з’являються на світ з готовими шпорами на ногах, а другі з готовим сідлом на спині…»
Протягом 1704-1711 pp. навчався в привілейованому єзуїтському коледжі Людовіка Великого, куди допомогли влаштуватися поважні клієнти батька.
Після закінчення коледжу зблизився з гуртком вільнолюбивих аристократів і почав писати вірші у манері рококо.
Батько пророкував йому кар’єру юриста, але юнак почав сперечатися, оскільки більше задоволення одержував від товариства вільнодумців з літературного гуртка. Незабаром Вольтер здобув собі репутацію дотепника, людини з радикальними поглядами і автора сатиричних віршів. За одну із своїх сатир, в якій поет висміяв регента юного короля Людовіка XIV — герцога Філіпа Орлеанського, 17 травня 1717 року його навіть посадили до Бастилії (на одинадцять місяців). Хоча умови перебування там були цілком прийнятними, саме у в’язниці Вольтер відчув ненависть до деспотизму влади, і це почуття стало головним у його житті. Після звільнення він поставив п’єсу «Едіп», що була присвячена язичницьким забобонам, хоча насправді була спрямована проти релігії того часу. Також Вольтер написав перший варіант своєї епічної поеми про Генріха IV, що пізніше стала відома під назвою «Генріада». За цю поему він удостоївся слави першого епіка Франції. «Генріаду» порівнювали з «Енеїдою», а Вольтера — з Вергілієм. (Вольтер. Життєвий і творчий шлях. Сторінками біографії)
Але незабаром Вольтер знову впав у немилість. Після особистої сварки з молодим дворянином шевальє де Роганом письменника публічно побили слуги шевальє, й Вольтер знову опинився в Бастилії.
Після звільнення 1726 року Вольтер від’їздить до Англії, де живе протягом трьох років. Про нього говорили: «Вольтер покинув Францію поетом, а повернувся мудрецем». Дійсно, в Англії Вольтер вивчив мову, відкрив для себе англійську літературу (саме він познайомив Францію з Шекспіром) і міг говорити все, не боячись, що його заарештують. Він познайомився зі Свіфтом, вивчав праці Ньютона, зацікавився вченням філософа-раціоналіста Дж. Локка. У 1733 році з’являються його «Філософські листи» — «Листи про англійську націю». Твір мав прихований підтекст — порівняння Англії з Францією на користь першої. Французький парламент прирік листи до привселюдного спалення. 10 червня 1734 року вирок було виконано. Пізніше Вольтер, твори якого палали неодноразово, заявив, що спалювати літературні твори означає розписатися в тому, що не маєш розуму на них відповісти.
У 1729 році Вольтер повертається до Франції й продовжує свою блискучу кар’єру. Він пише драми, оповідання, поеми, праці з історії, філософські повісті, книги, що популяризували вчення Ньютона.
У 1745 році Вольтера обрано членом Французької Академії, хоча до цього двічі його кандидатуру відхиляли. Через рік, 1746 року, його було обрано Почесним членом Петербурзької Академії Наук. (Вольтер. Життєвий і творчий шлях. Сторінками біографії)
Деякий час Вольтеру покровительствував сам король. Але через поему, в якій возвеличувалася фаворитка короля маркіза Помпадур (поема не сподобалася ні королю, ні королеві), він знову потрапив у немилість.
На щастя, король Прусії Фрідріх Великий, який неодноразово запрошував до себе Вольтера, знову прислав запрошення.
На цей раз Вольтер прийняв його. У Прусії письменника зустріли з усіма почестями: призначили пенсію, подарували карету, дали придворний титул. Король, який прагнув бути покровителем мистецтва, бачив у Вольтерові розкішне доповнення для свого літературного гуртка. Та невгамовний Вольтер не міг жити спокійно. Він сварився з усіма, і навіть із королем Фрідріхом.
З 1753 року письменник знову у мандрах. Він мріє поїхати до Пенсильванії, але страх морської хвороби утримав його від цього. Замість Пенсильванії він їде до Женеви. Але й там йому було не до душі.
Нарешті, 1760 року, Вольтер оселився у Ферне — маєтку на кордоні Франції та Швейцарії. Останні роки його життя були досить насиченими. Він отримав міжнародне визнання, вся Європа відвідувала його. З тими, хто не міг приїхати, він листувався, іноді відправляючи до тридцяти листів протягом дня. Вольтера називали «фернейським патріархом». Саме тут, у Ферне, він став захисником усіх, хто зазнавав релігійних переслідувань. Монархи Європи (Катерина II, Фрідріх II, Густав III) наввипередки шукали його прихильності; його називали навіть окремою державою, оскільки при всіх дворах Європи він мав своїх послів. Виникло і пішло гуляти світом слово «вольтеріанство», що означало «вільнодумство, скептичне ставлення до авторитетів», і було водночас негативною оцінкою і компліментом людині, яку називали вольтеріанцем.
Після довгих поневірянь Європою у лютому 1778 року Вольтер повернувся до Франції. Він купив будинок у Парижі, активно працював над новою трагедією «Агафокл», над проектом словника французької мови.
Однак смерть вже стояла на порозі його дому. Несподівано у Вольтера з’явилися сильні болі невідомого характеру. На початку травня лікарі поставили страшний діагноз: рак. Вольтер ще жартував, тримався, але його мучили страшенні болі. 30 травня письменник помер. Племінник Вольтера абат Міньо таємно вирішив перевезти тіло небіжчика до Шампані й там поховати в абатстві Сельєр.
…Остання травнева ніч 1778 року видалася теплою, і вартові паризької застави, солодко позіхаючи, приготувалися вже було закрити смугастим шлагбаумом широкий тракт, що вів од столиці до знаменитої провінції Шампань, коли почувся цокіт копит. «Кого ще там дідько несе проти ночі?» — незадоволено пробурчав собі під носа офіцер і майже дослівно повторив своє запитання вголос. «Слава Ісусу Христу!» — за цим церковним привітанням, що пролунало з блакитної, оздобленої зірками карети, яка щойно під’їхала до застави, вартові впізнали служителя Божого. «Документи», — не люб’язніше, ніж раніше, проскрипів загрубілий на службі голос. «Документи в порядку, абате Міньо, але яка крайня потреба погнала вас у дорогу проти ночі, і що там у вас у кареті?» (Вольтер. Життєвий і творчий шлях. Сторінками біографії)
Якби ж то вартові могли знати, що в разі затримання цієї карети на них уже наступного ранку чекало б підвищення по службі й значна грошова винагорода (адже католицька церква славилася вмінням щедро винагороджувати за послуги, надані їй у боротьбі з її запеклими ворогами, а в кареті знаходився найперший з-поміж них!). Але вони цього не знали, бо крім сплячого старигана в нічному халаті й ковпакові в кареті нікого не було. А втім, вони цього старигана добре розуміли — їх самих хилило на сон. І хоч ця карета здалася офіцерові напрочуд знайомою, він махнув рукою і крикнув: «Проїжджай!» Абат поспішив виконати команду, витираючи з обличчя холодний піт і вгамовуючи нервове дрижання рук. Париж залишився позаду, а попереду була довга й небезпечна дорога до абатства Сельєр. Та ще й поруч із трупом…
Так, стариган дійсно спав, але сном вічним. «Ось я і виконав Ваше прохання, дядечку Франсуа»,— подумав абат, зручніше вмощуючи для дальньої дороги захололе тіло того, чиїм ім’ям згодом назвали ціле століття. Так, по-детективному, було врятовано від ганьби прах одного з найвидатніших синів Франції і людства — великого Вольтера…
Похорони в Парижі уряд заборонив.
У дні Французької революції 1791 року прах Вольтера були урочисто перевезено до столиці. На його катафалку повсталі написали всього декілька слів, що яскраво підсумовули усю діяльність Вольтера: «Він підготував нас до свободи». Зараз прах філософа знаходиться у Пантеоні видатних людей Франції.
Творчий спадок письменника досить значний. Тут і сатирична поема «Орлеанська діва», трагедії «Магомет» і «Меропа», комедії «Блудний син», «Наніна», філософські повісті «Кандід», «Простак», «Задіг» та інше.
Просвітницька діяльність та художня творчість Вольтера мала значний вплив на європейську й українську культуру. Т.Шевченко у повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали» іронізував з приводу книги «Листування Катерини Великої з паном Вольтером» (1803), де виявилися суперечливі філософські та історичні погляди Вольтера.
Творчість видатного французького просвітителя здавна відома в Україні завдяки перекладам П. Грабовьского, Л. Івченка, В. Підмогильного, М. Рильського та інш.