Волюнтаризм (лат. voluntarius — залежний від волі) — суб’єктивно-ідеалістичний напрям соціальної думки, що розглядає волю особистості як вирішальний чинник суспільного розвитку. Проповідниками волюнтаризму були німецькі філософи А. Шопенгауер, Ф. Ніцше, Е. Гартман. Частково волюнтаризм властивий усім школам суб’єктивного ідеалізму, оскільки останній заперечує об’єктивні закономірності природи і суспільства, основою всіх подій вважає психічну діяльність людей, їхню волю. Приписуючи окремій особистості вирішальну роль у суспільному розвитку, волюнтаристи заперечують роль народних мас як творців історії.
Волюнтаризм — основа політичного авантюризму, для якого характерні: відрив суб’єктивного від об’єктивного; перебільшення ролі ірраціонального, стихійного, спонтанного; ігнорування в політиці та практиці реальних умов і можливостей історичного розвитку; свавілля і суб’єктивізм. На практиці волюнтаризм втілюється за авторитаризму, бонапартизму, тоталітаризму. В історії України волюнтаризм проявлявся у народництві, діяльності анархістів, есерів, більшовиків, свавіллі сталінізму, непослідовності і суперечливості багатьох «проектів століття», практичних діях «перебудівників і реформаторів» останнього десятиріччя XX ст.