Війна — організована збройна боротьба держав або інших політичних угруповань. Як правило, причинами війни є глибокі суперечності територіального, економічного, політичного, ідеологічного та ін. характеру. Основною специфічною ознакою війни є досягнення цілей організованими діями збройних сил. Використання для цього способів і засобів економічної, соціально-політичної, науково-технічної та духовної боротьби може перебувати у різному співвідношенні до збройної боротьби, дій збройних сил. Залежно від кількості і розміру території задіяних країн війни поділяють на локальні і світові. Також війни поділяються на звичайні (з використанням звичайної зброї) і ядерні (якщо у війні використана ядерна зброя); справедливі (наприклад, національно-визвольна боротьба, індивідуальна або колективна самооборона) і несправедливі (агресія, колоніальні війни); залежно від сторін, що беруть участь у війні, — на міждержавні та внутрідержавні, а за формальним актом оголошення війни — на оголошені і неоголошені. Не є тотожними поняття «війна» і «збройний конфлікт»: будь-яка війна є збройним конфліктом, але не всякий збройний конфлікт можна назвати війною. Збройний конфлікт є обмеженим за масштабом, тривалістю і кількістю учасників. На відміну від збройного конфлікту війни призводять до якісної зміни стану суспільства: більшість державних інститутів починають виконувати специфічні функції; життя і побут суспільства, економіка перебудовуються; матеріальні і духовні сили країни концентруються для забезпечення перемоги.
Посилюється централізація влади, змінюється її соціальний склад і соціально-психологічний настрій. Демократичний характер лідерства часто замінюється автократичним; запроваджується більш жорстка ієрархія у керівництві. У ХІХ ст. більшість вчених розглядали війну як інструмент державної політики (військовий теоретик Карл фон Клаузевіц, автор книги «Про війну»; голландський соціолог Р.-С. Штейнменц, автор праці «Війна як соціологічна проблема»; австрійський соціолог Й.-А. Шумпетер, автор книги «Війна як соціологічна проблема»). Руйнівний характер двох світових війн ХХ ст. спонукав вчених розглядати війну не як раціональний інструмент державної політики, а як лихо і соціальну катастрофу, що потребує викорінення. З розробленням зброї масового знищення знову постає питання про інструментарій війни. Коли можливе взаємне знищення, війна стає ірраціональною. Однак війна була і залишається могутнім локомотивом науково-технічного прогресу. Протягом ХХ ст. війна зазнала глибоких змін за соціально-політичним змістом, воєнно-технічними характеристиками, масштабами, руйнівною силою. У ХХ ст. війни стали світовими, охоплюючи більшість держав і населення планети, величезні сухопутні, морські й повітряні простори. Ракетно-ядерна війна, імовірність якої останнім часом зменшилась, однак не зникла повністю, досягла б глобальних масштабів і означала загибель людства і планети. Якщо сто й більше років тому основний зміст війн вичерпувався збройною боротьбою, то у ХХ ст. він став доповнюватися дипломатичною, економічною, інформаційно-психологічною, розвідувально-диверсійною, терористичною та ін. формами боротьби, що спрямовані на досягнення єдиної мети і розгортаються не тільки на території воюючих сторін, а й у глобальному геополітичному просторі. Події в Перській затоці на початку 90-х ХХ ст. означали кінець класичних війн і початок електронних, інформаційних, комп’ютерних, космічних, екологічних та ін. війн, що мають науково-технічну основу.