Війон Франсуа (справжнє прізвище Монкорб’є або де Лож, близько 1431 — після 1463) — французький поет XV ст.
Автор творів «Малий тестамент» (1456), «Великий тестамент» (1462), балад, віршів.
Життя Війона було насичене різноманітними подіями: він знав усе про буття простого люду, ченців, був знайомий із знатними особами. Дитинство майбутнього поета було сирітським, він рано втратив батька, мати віддала його на виховання капелану Гійому Війону, який дав хлопцеві своє ім’я й докладав зусиль для освіти й виховання прийомного сина. У дванадцять років навчався на підготовчому відділенні університету Сорбонни, який згодом закінчив зі званням бакалавра, у 21 рік здобув звання магістра мистецтв. Юнак мав неспокійну вдачу, він брав активну участь у студентській боротьбі зі старою системою освіти, часто потрапляв у різні історії через своє бажання жити вільно й незалежно. Йому не раз доводилося бувати за ґратами. Зрештою названий батько відмовляється від Франсуа, позбавляє його спадщини. Останній вирок суду приписував вигнати його за межі Парижа. Із цього часу сліди поета губляться — ні подальше життя його, ні дата смерті невідомі. Про творчість Франсуа Війона заговорили через 25 років після вигнання — 1489 р., коли вийшла перша збірка його віршів, і поет був проголошений першим ліриком Франції.
Поетичні твори Війона складаються із восьмирядкових строф. їх центральним образом є сам поет, який говорить про свої гріхи, висміює ворогів, розкриває перед читачем свою душу, яка не терпить несправедливості. Сучасники сприймали Війона як гумориста, сатирика, але його поезії засвідчують розуміння філософії життя, прагнення осмислити закономірності часу. Поет виявляв симпатію до всіх знедолених, викривав вади суспільства. Його поезія сповнена музичності, пластики, автор вдається до баладної строфіки, використовує риторичні прийоми, тропи, часто вживає архаїзми. Вірші його здебільшого сюжетні. У його творах йдеться про призначення людини, кохання, милосердя, водночас Війон говорить про недосконалість людини.