Вільний час — частина соціального, у т. ч. позаробочого, часу, вільна від обов’язкових невідкладних справ, призначена для вільного розвитку особистості. Сутністю вільного часу є внутрішня основа тієї діяльності, якою займається людина за межами необхідного виробництва та обов’язкових регенеративних функцій і яка спрямована на всебічний розвиток її індивідуальності, гармонізацію суспільних і особистих інтересів. Вільний час належить самій людині, яка може розпорядитися ним на свій розсуд; він вільний від невідкладного задоволення людиною потреб, що пов’язані тільки із забезпеченням життєдіяльності та працездатності; при використанні вільного часу людина має змогу змінювати обсяг витраченого часу, чергування видів діяльності, порядок задоволення тих або інших потреб тощо. Вільний час розглядають як соціальну цінність, важливий фактор усебічного розвитку людини, її потреб і інтересів. Його значення зростає у зв’язку з розвитком та ускладненням виробничо-технічних умов праці, переходом до ринкових відносин, що потребує від сучасного працівника уміння адаптуватися до мінливих умов, забезпечувати безперебійну високоефективну роботу. Тому вільний час стає основним фактором рекреації робочої сили, нематеріальною формою багатства, соціальною цінністю. Існують кілька наукових підходів до вивчення вільного часу. За економічного підходу вільний час розглядають як фактор розширеного відтворення, підготовки сучасного працівника необхідної кваліфікації; за соціально-психологічного — вивчають ставлення особистості до своєї діяльності у вільний час, її поділ на самоцінну і таку, що стимулюється потребою досягнення зовнішніх цілей; за педагогічного — вивчають цілі й основні напрями виховання, методи, форми і засоби впливу на особистість у вільний час; за соціологічного — з’ясовують сутність вільного часу, його структуру, зміст, основні функції у процесі всебічного розвитку людини. У розвиток соціології вільного часу зробили значний внесок Ж. Фрідман, Ж. Дюмазедьє, М. Каплан, Г. Клута, А. Заломек, Дж. Ландберг, З. Стайков. Соціологічний підхід охоплює такі основні напрями вивчення феномену вільного часу: розгляд комплексу матеріальних і організаційних умов збільшення обсягу вільного часу; дослідження об’єктивних факторів його реалізації, змісту роботи соціальних інститутів, що регулюють вільний час; вивчення суб’єктивних факторів використання вільного часу (інтереси, бажання, прагнення, орієнтації різних соціальних і демографічних груп). У соціології вільний час є актуальним питання про співвідношення робочого і вільного часу за сучасних умов. Спостерігається прогресивна тенденція соціального розвитку вільного часу до подолання суперечностей між робочим і вільним часом. Робочий час за змістом наближається до вільного часу, але їх не можна ототожнювати. Вільний час є необхідною умовою розширеного відтворення особистості. Збільшується цінність вільного часу у загальній ієрархії соціальних цінностей. Вільний час соціальної групи характеризується загальною спрямованістю його використання, спільністю занять та інтересів і складається з індивідуальних витрат вільного часу Розрізняють поняття «структура вільного часу» і «зміст вільного часу». Структура вільного часу — це сукупність усіх видів діяльності, що здійснює особистість у визначений відрізок вільного часу. Зміст вільного часу охоплює його сутність, усі зв’язки, властиві цьому феномену, наприклад спосіб його здійснення (активний, пасивний), витрати часу на його здійснення, ставлення людини до способу проведення вільного часу. Зміст вільного часу мінливіший, ніж його структура. Діяльність у вільний час класифікують на основі залежності використання вільного часу від виробничої діяльності, розбіжностей у завданнях і функціях робочого і вільного часу, значущості і цінності різних видів діяльності для індивіда і суспільства.
За способом використання вільний час виокремлюють кілька типів людей: такі, що прагнуть у вільний час максимально задовольнити духовні і творчі потреби; такі, які проводять значну частину вільного часу в турботах про дім, дітей, господарство, родину; ті, що характеризуються пошуком розваг у вільний час; такі, які значну частину вільного часу присвячують спорту, фізичному розвитку; «громадські працівники», які вільний час прагнуть присвятити суспільній діяльності; ті, що використовують вільний час для придбання додаткових матеріальних благ; такі, що живуть у світі ілюзій (хіпі, панки тощо), витрачають вільний час на антикультурні дії. Типологія використання вільного часу є важливим методом соціологічного дослідження. Вільний час покликаний виконувати такі функції: відновлення сил для продуктивної роботи (рекреаційну), розвиток особистості, задоволення потреб, спілкування, передача життєвого досвіду. Показники ефективності діяльності особистості у вільний час практично не розроблені. Критерієм раціональності видів діяльності та витрат вільного часу вважають ступінь їх відповідності всебічному і гармонійному розвитку особистості. Найраціональнішим є вільний час, спрямований на задоволення духовних, інтелектуальних, соціальних потреб людей. Найменш раціональні витрати позаробочого (позанавчального) часу пов’язані з поїздками, роботою в домашньому та підсобному господарстві. Вільний час поділяють на суспільно-організований та індивідуально-організований час. Раціональне використання вільного часу є багатофакторною проблемою. Фонд, структуру і зміст вільного часу зумовлюють економічні, географічні, природнокліматичні, територіальні (проживання в місті або сільській місцевості), етнонаціональні (особливості укладу життя населення), соціально-демографічні фактори. Методами вивчення вільного часу є бюджетні дослідження, спостереження, опитування, аналіз документів.