Віра — складна психологічна конструкція, духовний феномен, який полягає в здатності людини приймати як істинні не підтверджені загальним чи індивідуальним досвідом, знаннями, раціональними аргументами відомості, норми, ідеї тощо. Вона є важливою складовою пізнавально-практичної діяльності людей. Поняття «віра» вживається як у науці, так і в повсякденному спілкуванні людей у різних значеннях (етичному, пізнавальному, релігійному і т. д.). Віра є феноменом індивідуальної і суспільної свідомості. Аналіз віри здійснюється з різних позицій: гносеологічної (чи предмет віри є чимось реальним, об’єктивно існуючим, чи ілюзорним, фантастичним); соціологічної (проблема соціальної детермінації віри, умови та обставини, які її породили); психологічної (специфіка і суть психологічних процесів, які супроводжують віру як психологічний стан особистості). Щодо природи віри існують дві протилежні точки зору: віра загалом і релігійна віра становлять одне поняття, причому віра — виняткове надбання релігії; віра може бути не тільки релігійною, це особлива психологічна впевненість у досягненні мети, настанні події, в істинності ідеї за умови дефіциту точної інформації про досяжність поставленої мети тощо, очікування здійснення бажаного. Прихильники релігії не проводять чіткої межі між знанням і вірою, стверджуючи, що віра супроводить будь-які дії. Науковці-матеріалісти вважають, що потреба у віру відсутня, якщо суб’єкт достатньо інформований про властивості об’єкта, а поширення віри на дії, результативність яких підтверджена багатократними спостереженнями і практичним досвідом людини, неправомірна. Нерелігійна віра, як і знання, завжди пов’язана з явищами об’єктивної реальності і має на меті їх практичне перетворення і використання, виникає в ситуації вірогідності, коли наявна і усвідомлена можливість успішної дії у таких сферах, які мають для людей істотне значення.
Предметом нерелігійної віри може бути твердження (гіпотеза, концепція і т. п.), доведене частково явище або процес, які стосуються майбутнього. Нерелігійна віра включена в систему людського пізнання і практики, після теоретичної і практичної перевірки вона підтверджується і перетворюється на знання або спростовується. Релігійна віра є сумою апріорних, незмінних і не підлягаючих перевірці тверджень, тобто антиподом наукового матеріалістичного знання, заснованого на довідності положень, що висуваються. Значення віри часто звужується до релігійної віри, при цьому факти, які підтверджують її цінність взагалі, у результаті ототожнення релігійної і нерелігійної віри трактуються як переваги релігійної віри. Сучасне наукове релігієзнавство визначає релігійну віру як ознаку будь-якої релігії, ядро відтворення надприродного, його всемогутніх сил у свідомості людини. Зміст віри зумовлює символічний аспект релігійної свідомості, є її основною думкою. Предмети, дії, слова, тексти наділяються релігійними значеннями і змістом. Сукупність носіїв цих значень і змісту утворює релігійно-символічне середовище формування і функціонування відповідної свідомості.