Вірування релігійні — структурований комплекс аксіоматичних світоглядних принципів ставлення до духовних цінностей та культурно-історичних здобутків людства, уявлень про фундаментальні засади світобудови та про місце в ній людини. У релігійних віруваннях провідними є віра, містичні уявлення, втілені в культових предметах, ритуалах та молитвах, історично та етично систематизований комплекс дозволеного і забороненого та, відповідно, заохочень і покарань. Основою релігійних вірувань є віра у потойбічний абсолют, що не потребує жодного наукового, морального чи ін. обґрунтування. Релігійні вірування зводять до двох типів: політеїстичні (багатобожні або язичницькі) та монотеїстичні (єдинобожні). Політеїстичні релігійні вірування виникли ще за доби палеоліту (1 млн — 40/30 тис. до н. е.) та ґрунтувалися на принципі анімізму (від лат. — anima — душа), суть якого полягає у тому, що людина в результаті тривалих спостережень дійшла висновку, що кожна складова Всесвіту є одухотвореною. З огляду на це духовне, вічне цінувалося набагато більше, ніж тимчасове, матеріальне, обмежене земним життям, на цьому зосереджувалися молитви, ритуали, які попереджали духів про наміри людини, прохання, імітували реальні вчинки (полювання, рибальство, господарські роботи тощо). Сформувалася складна, проте логічно обґрунтована система табу (заборон), тотемів — культових предметів, які виконували роль одночасного зосередження матеріального та духовного. Людина в результаті власної діяльності постійно порушувала гармонійний баланс всесвіту, тому прагнула компенсувати це вербальними (молитви і заклинання) та ритуальними (танці, складна система жестикуляції тощо) попередженнями, жертвоприношеннями (частина зібраного врожаю, впольованих звірів та птахів). На певному етапі починалася практика людських жертв і ритуального канібалізму, через які живі могли прилучитися у символічний спосіб до вічного.
Перехід до монотеїзму розпочався приблизно в середині 2 тис. до н. е. в Єгипті та в регіонах Близького Сходу, провідну роль при цьому відіграли релігійні реформи фараона Аменхотепа IV (Ехнатона) в 50-х XIV ст. до н. е. Вперше у класичному, логічно досконалому вигляді ідеї монотеїзму втілилися в П’ятикнижжі Мойсея (Старий Завіт), ставши підґрунтям для пізнішого формування християнської та ісламської догматики. За давньоєврейською релігійною традицією поняття Бога настільки високе, абсолютне та недосяжне, що його неможливо назвати жодним словом, тому в іудаїзмі усі назви Бога посередні, умовні; життя кожної людини, створеної за образом та подобою Божою, має бути підпорядковане постійному очікуванню Божого Явлення (Месії). Як політеїстичні, так і монотеїстичні релігійні вірування виходять з універсального принципу, що між небесною, божественною, та земною сферами повинна існувати гармонія, яка досягається дотриманням ритуальних практик, які покликані постійно тримати людину на межі земного і небесного, готувати її до вічного життя, та прагненням до підпорядкування всього земного ідеальним небесним взірцям. Тільки в такий спосіб людина може врятувати власну безсмертну душу.