Гарантії соціальні — система соціальних, економічних і правових засобів, умов, що забезпечують реалізацію конституційних соціально-економічних та соціально-політичних прав усіх членів суспільства, їх можливостей, зумовлених соціальним стутусом, свобод та обов’язків. До основних соціальних гарантій, що мають загальнолюдський характер, належать закріплені в конституціях країн, у т. ч. в Конституції України (ст. 27—57), права на життя, освіту, соціальну захищеність, свободу і особисту недоторканість, свободу думок, володіння приватною власністю, житлом, медичну допомогу, відпочинок та ін. З метою їх реалізації розробляють та впроваджують відповідні соціальні нормативи, що визначають той мінімальний рівень життєвих благ (наприклад, мінімальна зарплата чи мінімальна пенсія), які суспільство може запропонувати громадянам з огляду на свої соціально-економічні можливості. Реалізація соціальних гарантій залежить від рівня багатства суспільства, тобто наявності в країні фінансових ресурсів, товарів і послуг, які можна спрямувати на реалізацію соціальних гарантій (відповідно до цього рівня встановлюють соціальні нормативи) соціально-економічної і соціально-політичної сутності того чи іншого суспільства; соціальної політики; критеріїв соціальної справедливості; соціальних норм та цінностей. Наприклад, Конституція України (ст. 43) гарантує кожному громадянину право на працю, вільне обрання спеціальності, захист від примусового звільнення тощо, однак гарантувати кожному конкретне місце працевлаштування держава не може, оскільки в країні поряд із ринком товарів та послуг функціонує і ринок робочої сили. Соціальні гарантії реалізуються не тільки державою, а й підприємствами, установами, компаніями, де створюються спеціальні соціальні фонди, реалізуються комплекси заходів з допомоги працівникам при придбанні житла, путівок на відпочинок, оплати навчання їх дітей та ін.
Із проблемою соціальних гарантій тісно пов’язані проблеми соціальних пільг та соціальних привілеїв. Соціальні пільги — це різновид соціальних гарантій, які держава надає всьому населенню (наприклад, пільги на сплату комунальних послуг) або соціально незахищеним категоріям населення (інвалідам, пенсіонерам тощо). Соціальні пільги, їх розміри, адресність регламентуються законодавством, правовими актами чи спеціальними рішеннями уряду. Соціальні привілеї не закріплені законодавством і надають певні переваги деяким категоріям населення. Такі привілеї можуть бути об’єктивними: територіальні, регіональні (наприклад, мешканець Києва може легше знайти роботу, користуватися послугами театрів, стадіонів тощо); і суб’єктивними, тобто протиправними і встановленими тільки для деяких верств населення, наприклад держчиновників.