Гендерний розподіл праці — розподіл праці відповідно до діючих у суспільстві уявлень про соціокультурні ролі чоловіків і жінок. Гендерний розподіл праці є одним із чинників, які визначають характер, а також час праці в житті людини. Ролі жінки і чоловіка пов’язані в суспільстві з очікуванням виконання певних ролей та з виконанням певних обов’язків. Гендерні ролі не є простими і заданими у кожному соціальному контексті, вони можуть бути сталими, змінними або різними, при цьому як взаємодоповнюючими, так і конфліктуючими. Гендерні ролі мають на собі відбиток віку, класу, раси, етнічної належності та релігії, географічного, економічного та політичного оточення. У суспільстві з традиційним поділом ролей місцем жінки є дім, а до її обов’язків входить приготування їжі, підтримання порядку, виховання дітей. Пріоритетом чоловіків є професійна праця, утримання родини, участь у суспільному житті. Різниця праці чоловіків і жінок має свої суспільні консеквенції: у визначенні часу праці і вільного часу в житті обох статей. Місце роботи чоловіків, на відміну від праці жінок, знаходиться поза домівкою. Віддаленість місця роботи від місця відпочинку сприяє також розподілу часу роботи і відпочинку. Специфіка виконуваних видів праці, місць праці і відпочинку ускладнюють розподіл часу відпочинку та часу праці жінки, для якої місцем праці є дім, ведення домашнього господарства не вимагає жодної формальної кваліфікації. У суспільній свідомості жінка, яка займається веденням домашнього господарства, не користується і не користувалася високою суспільною повагою і престижем. Праця поза домом має виразні виміри і цінності, відображені в заробітній платні. Порівняння праці чоловіка та жінки розкриває гендерні ролі, які закріплюються за чоловіком і жінкою в зв’язку з виконанням різних функціональних обов’язків, зумовлює їх різні соціальні позиції в суспільстві. Традиційний поділ ролей на чоловічі і жіночі є досить укоріненим, але й традиційна участь у виробничому процесі позначилася на «успадкуванні» ролей, що має дуальну природу: схильність до традиційного розподілу і до нововведень. Гендерна проблематика була вперше включена в межі економічної теорії в ХХ ст. марксистами. Жіночу виробничу працю, участь у виробництві вони розглядали як вихідний пункт і першу умову визволення жінок.
Хайді Хартман, представниця соціалістичного крила фемінізму, автор відомої роботи «Невдалий шлюб марксизму й фемінізму: в пошуках більш прогресивного союзу», вважає, що капіталістичне суспільство цінує тільки працю, створює блага і володіє ринковою вартістю. Але воно не оцінює працю, що створює блага, вартість яких не може бути оцінена ринковим шляхом (наприклад, діти). Отже, праця жінки в умовах капіталістичного суспільства вважається другорядною і соціально незначущою. В середині 60-х ХХ ст. гендерні аспекти в межах неокласичної теорії (розподіл праці всередині родини і прийняття рішення щодо виходу на роботу, причини дискримінації на ринку праці та ін.) були розглянуті Г. Беккером. В межах його концепції одне й те ж благо сім’я може відтворювати за допомогою різноманітних технологій (наприклад, прати вручну, запрошувати прачку, віддавати білизну до пральні, прати за допомогою пральної машини тощо). Українське суспільство поєднує практики людської життєдіяльності, які можуть бути зараховані до різних типів суспільств, що зумовлює поєднання традиційних практик з новими, які передбачають вихід на партнерські стосунки між чоловіками і жінками. У сучасних суспільствах ролі поступово уніфікуються. Причиною цього є рівне зростання освіти жінок і їх професійна активність, які зумовлені не лише економічними умовами, а й амбіціями освічених жінок щодо своєї самореалізації, отримання матеріальної незалежності.