Гендерні дослідження — дослідницька міждисциплінарна галузь у соціальних та гуманітарних науках, яка вивчає проблеми права, економічних відносин, охорони здоров’я, сімейних взаємин, соціології, освіти, літератури, культури та ін. Гендерні дослідження почали розвиватися на початку 80-х ХХ ст. як самостійний напрям феміністських ідей. З розвитком цих досліджень вчені почали будувати свій аналіз, виходячи з порівняльних характеристик чоловічого та жіночого начал, а центром їх аналізу стало поняття «гендер». Широке застосування концепції гендеру, розгортання гендерних досліджень у США, Канаді, скандинавських країнах вплинули на еволюцію суспільних норм і уявлень про відносини між статями та призначення жінки. Гендерні дослідження змістили акцент із досліджень жінок (жіночих досліджень) на вивчення гендерних відносин між жінками і чоловіками. Для жіночих досліджень важливим було демонструвати розбіжності між жінками та чоловіками, створювати і розповсюджувати інформацію про жінок, створюючи підґрунтя для подальших теоретичних пошуків, а в гендерних дослідженнях наголошується на вивченні комплексної гендерної системи. Складність гендерних проблем потребує комплексного підходу до їх розв’язання, тривалого і поетапного вивчення, залучення великої кількості ентузіастів і активістів, уваги всього суспільства. Гендерну концепцію та гендерний підхід українські вчені почали вивчати із значним запізненням, оскільки класовий підхід не передбачав дослідження особливостей «жіночого» та «чоловічого» як окремих наукових дисциплін. Трансформація тоталітарної системи призвела до публічного обговорення проблеми статусу жінки. Логіка розвитку подій, творення нових політичних і громадських структур в Україні стали реальним підґрунтям для зародження жіночих досліджень як нового дослідницького напряму. Значний вплив на становлення жіночих досліджень мали перші всеукраїнські конференції таких жіночих організацій, як Спілка жінок України, Жіноча громада, Союз українок. Перші результати жіночих досліджень (1990—95) довели, що вся попередня історія людства ґрунтувалася на чоловічій перспективі, а всі теорії стосовно людей, природи та соціальної поведінки були створені вченими-чоловіками. Жіночі дослідження модернізували методи та концепції традиційних соціальних дисциплін. Стадія інституалізації жіночих та гендерних досліджень (1995—2001) була пов’язана з розвитком процесів глобалізації, посиленням уваги міжнародних структур до проблем жінок.
В Україні цей період позначився інтеграцією жіночих досліджень в систему вищої освіти, розвитком гендерно збалансованих навчальних планів, але інституалізація цього наукового напряму гостро дискутувалася. Третя стадія гендерних досліджень, починаючи з 2001 і до нашого часу, характеризується не лише вивченням взаємодії статей, а й аналізом відносин домінування в усіх сферах суспільного життя. На сучасному етапі гендерні дослідження окреслилися такі напрями: гендерна соціологія, що вивчає поведінку груп у гендерному вимірі; права людини, які розглядають як неприпустимість дискримінації за ознакою статі, віку, етнічної чи релігійної належності, політичних переконань, місця проживання; насильство проти жінок в усіх його формах (сексуальне, психологічне, економічне тощо); планування сім’ї і репродуктивні права, що стосуються репродуктивного здоров’я і права вільного вибору репродуктивної поведінки як для жінок, так і для чоловіків; розподіл оплачуваної і неоплачуваної праці між чоловіками і жінками. Гендерні дослідження у сфері засобів масової інформації важливі для вироблення етичних норм подання образів жінки і чоловіка без дискримінації за ознакою статі; література і мистецтво відображають гендерні відносини засобами духовного впливу і прищеплюють гендерне чуття, що дає змогу виявити різницю в становищі жінок і чоловіків (гендерних ролей) у різні історичні епохи й у різних країнах; гендерна статистика подає всі статистичні показники з урахуванням гендерного чинника, що свідчить про справедливість розподілу національних благ і послуг між статями; гендерний аналіз пропонує методи виявлення нестатків населення, пошуку рішень і контролю за діяльністю із залученням на всіх етапах самих учасників економічних і соціальних процесів і виявленням їхніх пріоритетів. При цьому однаково враховують думки жінок і чоловіків.