Геополітика (грец. ge — земля і politike — державна діяльність) — доктрина теорії міжнародних відносин, що полягає в обґрунтуванні конкретно-історичних форм впливу територіально-просторових особливостей розміщення держав чи блоків держав на локальні, регіональні, континентальні і глобальні міжнародні процеси. Історичне становлення геополітики пов’язане з дослідженням ролі географічного фактора в житті суспільства, насамперед з концепціями географічного детермінізму. Роботи Ф. Ратцеля сприяли становленню політичної географії і водночас спрощеному погляду на обумовленість політичних ідей під впливом географічних і біологічних процесів. Досвід великих міжнародних конфліктів XIX ст. і Першої світової війни призвів до необхідності розроблення теоретичних моделей маніпулювання великою кількістю людей, технікою, продовольством, спорядженням у складних географічних, політичних і військових умовах (конфігурація кордонів ворожих, союзних і нейтральних держав, стан і пропускна здатність комунікацій у мирний час) і залежно від військової активності супротивника (рейди, десанти, далекобійність артилерії і її ефективність, вплив надводного і підводного флоту, авіації тощо). Значення географічних факторів у політико-військових процесах засвідчила стратегія кайзерівської Німеччини при веденні нею сухопутної війни на два фронти, спробах блокування морських комунікацій Антанти тощо. Саме тоді шведський учений Р. Челлен і запропонував термін «геополітика» для позначення діяльності держави як особливого організму, що прагне розширення зони свого існування і діяльності. Залежність економік країн від вуглеводних видів палива (нафти, газу), які добуваються в інших регіонах, зростаюча залежність багатьох країн і регіонів від ввезення (і, відповідно, вивезення) великих партій продовольства, поглиблення міжнародного поділу праці і міжнародна кооперація зумовили те, що природні географічні переваги держав стали важливими передумовами довгострокової зовнішньоекономічної і політичної діяльності.
Відповідно, зростає прагнення нейтралізувати і компенсувати внутрішніми засобами невигідні особливості просторового розташування в поєднанні з відповідною орієнтацією зовнішньоекономічної і зовнішньополітичної діяльності (політика військових блоків, створення баз, підрив потенційно ворожих і підтримка потенційно дружніх режимів в ін. країнах тощо). Класиками теорії геополітики ХХ ст. були німецький вчений К. Хаусхофер, американець Н. Спікмен, англієць Х. Маккіндер. В останні десятиліття найавторитетнішими спеціалістами з геополітичної проблематики стали американські теоретики міжнародних відносин З. Бжезинський та С. Хантінгтон. Загалом сучасна геополітична проблематика сконцентрована у царині військово-стратегічного та економічного планування, яким займаються спеціалізовані інститути провідних світових держав та міжнародних організацій.